РЕЛИГИЯ и ЗАКОН

[lesogor]

Зауваження до проекту Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації”

У ст. 1 пропонованого проекту Закону України зазначено, що його завданням є “створити законодавчу базу для реалізації кожним права на свободу світогляду та віросповідання, встановленого Конституцією України”. З даного твердження логічно випливає, що на цей час такої бази не існує, хоча Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ був прийнятий ще 23 квітня 1991 р. До нього неодноразово вносилися зміни. Власне й автори проекту пропонують внести до нього чергові зміни, а по суті прийняти новий закон. Однак залишається незрозумілою об’єктивна необхідність таких суттєвих законодавчих змін.
На наш погляд, назва пропонованого проекту Закону України є дискусійною, хоча й повторює перше речення частини 1 ст. 35 Конституції України. По-перше, поняття “світогляд” є філософською категорією, яка далеко не зводиться до віросповідання чи навіть свободи совісті. Світогляд людини може й не мати релігійної складової. По-друге, в тексті проекту поняття “свобода світогляду” зустрічається лише епізодично і переважно у зв’язку з поняттям “свобода віросповідання” (ст. 1 – 4, 6, 23, 28, 29). Його положення практично не спрямовані на регулювання свободи світогляду (виняток становить хіба що частина 2 ст. 6: “Навчально-виховний процес у державних і комунальних навчальних закладах ґрунтується на засадах світоглядного плюралізму та позаконфесійності”, – та частина 7 цієї ж статті: “Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані здійснювати навчально-виховний процес на засадах толерантності та поваги до кожного, незалежно від його світогляду чи віросповідання”).
У законопроекті попри посилання на Конституцію України не знайшла відображення ст. 11 Основного Закону: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”.
Якщо у частині 4 ст. 5 чинного Закону України “ Про свободу совісті та релігійні організації ” говориться: “Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії”, – то у частині 5 ст. 5 законопроекту пропонується закріпити, що “держава може повністю або частково фінансувати суспільно корисні проекти, які здійснюють релігійні організації”. Однак у проекті не зазначено:
- хто визначатиме таку корисність,
- який механізм фінансування цих проектів,
- хто здійснюватиме контроль за використанням виділених державою коштів,
- хто і яку відповідальність нестиме у випадку нецільового використання коштів чи інших порушень.
Частину 5 ст. 24 законопроект подає у наступній редакції: “Релігійні організації, які використовують у своїй діяльності культові будівлі та інше майно, що має статус культурної, архітектурної та іншої спадщини, що охороняється законом, мають дотримуватися вимог законодавства про охорону такої спадщини”. Проте відсутня будь-яка санкція за порушення даної норми.
У частині 11 ст. 24 зазначено: “Відчуження культового майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, іншим суб’єктам, ніж релігійні організації, забороняється”. Але проект не дає відповіді на питання, як бути у випадках, коли майно було відчужене до набуття законом чинності.
Частина 1 ст. 25 містить положення такого змісту: “Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб культові будівлі та інше майно, що перебуває у державній та комунальній власності”. Однак відсутній механізм забезпечення декларованого права.
У пункті 8 частини 4 ст. 19 зазначено, що діяльність релігійної організації може бути заборонена в судовому порядку, якщо релігійна організація чи представники, що мають право діяти і діють від її імені, перешкоджають протиправними засобами вільному виходу з релігійної організації її учасників. Проте слово “протиправними” тут очевидно є зайвим, інакше постає питання, а чи можливе правове перешкоджання вільному виходу з релігійної організації її учасників.
Суттєвим недоліком проекту є відсутність положень про контроль з боку держави за діяльністю релігійних організацій. Лише у частині 5 ст. 19 зазначено, що справи про припинення релігійної організації – юридичної особи суд розглядає за заявою органу, що здійснив державну реєстрацію релігійної організації чи представництва закордонного чи міжнародного релігійного чи міжрелігійного об’єднання чи центру, або прокурора в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Однак проект не містить механізму припинення незаконної діяльності релігійної організації, що не має статусу юридичної особи.
Автори законопроекту намагаються закріпити регулювання релігійних організацій положеннями Цивільного кодексу України (частина 1 ст. 2, частина 5 ст. 8, частина 1 ст. 19). У частині 7 ст. 5 зазначено, що релігійні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність нарівні з іншими непідприємницькими організаціями. А частина 5 ст. 8 викладена таким чином: “Основи статусу релігійних організацій як юридичних осіб приватного права визначені Цивільним кодексом України. На них поширюються норми Цивільного кодексу України щодо непідприємницьких товариств та установ, якщо цим Законом не встановлено інше”. Однак чинний Цивільний кодекс України № 435-IV від 16 січня 2003 р. містить лише загальні положення стосовно непідприємницьких товариств. У ст. 83 визначені організаційно-правові форми юридичних осіб, зокрема, що товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Останнім спеціально присвячена ст. 85, що складається з двох частин. Частина 1 містить дефініцію: “Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками ”. Слід звернути увагу на частину 2 даної статті: “Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом”. Стаття 86 регулює здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами: “Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню”. Цілком очевидно, що два останніх положення Цивільного кодексу України відсилають до спеціальних законів, якими регулюється діяльність об’єднань громадян, зокрема релігійних організацій. Пропонований законопроект містить ст. 26 “Підприємницька діяльність релігійних організацій”. Її частина 1 практично повторю ст. 86 Цивільного кодексу України: “Релігійні організації можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню”. У частині 2 ст. 26 законопроекту пропонується закріпити положення у найзагальнішому вигляді: “Релігійні організації мають право засновувати господарські товариства та інші суб’єкти господарювання в порядку, визначеному законодавством”. Однак детального регулювання підприємницької діяльності він не містить. На нашу думку, зазначене прагнення авторів законопроекту закріпити регулювання релігійних організацій положеннями Цивільного кодексу України й відсутність окремих норм у самому проекті може бути пояснено прагненням, з одного боку, мінімізувати законодавче регулювання підприємницької діяльності релігійних організацій.
З іншого боку, на прагнення законодавчо розширити сферу підприємницької діяльністі релігійних організацій вказує частина 1 ст. 24 законопроекту: “Релігійні організації мають право володіти, користуватися та розпоряджатися будь-яким май-ном, не вилученим з цивільного обороту, в тому числі грошовими коштами, валютними цінностями та цінними паперами, в Україні та за її межами, нарівні з іншими юридичними особами приватного права”. Те ж саме можна сказати й про пункт 3 прикінцевих і перехідних положень законопроекту, у якому пропонується ст. 82 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 р. доповнити новою частиною такого змісту: “Релігійні організації, зареєстровані в Україні, мають право набувати у власність земельні ділянки для будівництва культових споруд та ведення іншої діяльності в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом для юридичних осіб України”. А частина 1 даної статті закріплює наступне: “Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.”. А ст. 90 встановлює права власників земельних ділянок, зокрема: “а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди”. У цьому плані слід звернути увагу на частину 3 ст. 12 пропонованого законопроекту: “Установи, що їх утворили міжнародні та закордонні релігійні та міжрелігійні об’єднання і центри, діють в Україні зі статусом юридичної особи”. На них не можуть бути поширені положення частини 1 ст. 82 Земельного кодексу України. Однак вони очевидно можуть користуватися правами, закріпленими у частині 2 даної статті, яка регулює права власності іноземних юридичних осіб на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: “а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна”.
Звертає на себе увагу, що ст. 19 законопроекту серед підстав припинення релігійної організації – юридичної особи, припинення діяльності представництва закордонного чи міжнародного релігійного чи міжрелігійного об’єднання чи центру, заборони діяльності релігійної організації не передбачає порушення фінансової діяльності, прихованої підприємницької чи комерційної діяльності.
Також проект не містить положення про відповідальність керівника (духовного лідера) релігійної організації за порушення законодавства.
Наголошуючи на праві релігійних організацій здійснювати підприємницьку діяльність, автори законопроекту зовсім не включили до нього положення про оподаткування такої діяльності, тоді як частина 3 ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян” № 2460-XII від 16 червня 1992 р. встановлює: “Об’єдання громадян, створені ними установи та організації зобов’язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством”.
Виникають сумніви щодо запропонованого для закріплення у розділі ІІ “Релігійні організації” регулювання організаційно-правових форм та особливостей юридичного статусу релігійних організацій, вимог до документів, що подаються для їх державної реєстрації. Багато з цих положень без врахування специфіки релігійних організацій перенесені з глави 7 “Юридична особа” Цивільного кодексу України.
Цілком погоджуючись з частиною 9 ст. 24 законопроекту про заборону релігійним організаціям проводити примусове оподаткування віруючих та застосовувати до віруючих примусові матеріальні стягнення, вважаємо, що він має містити також поняття “примусове психологічне обкладання віруючих” та положення про його заборону.
Зважаючи на законодавчо закріплену неучасть релігійних організацій у політичному житті, ст. 5 проекту варто було б доповнити частиною такого змісту: “Організація політичних партій на конфесійній основі забороняється”.
Вважаємо також за доцільне включення до ст. 4 положення частини 9 ст. 5 чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”: “Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій”.
Назва розділу “Державна політика в сфері свободи світогляду та віросповідання” не відповідає його змістові, бо у ст. 28 зазначено, на які органи покладається забезпечення виконання та дотримання законодавства про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації, а у ст. 29 – повноваження Міністерства юстиції України щодо цього забезпечення.
Варто звернути увагу на зарубіжний досвід. Зокрема ст. 1/1 “Надмірний прозелітизм” Закону Республіки Молдова “Про культи” № 979-ХІІ від 24 березня 1992 р. закріпила наступне: “ Надмірний прозелітизм забороняється.
Надмірним прозелітизмом є будь-яка спроба впливу на релігійну свідомість особи шляхом насилля чи зловживання авторитетом”. Стаття 8 встановлює, що таємниця сповіді охороняється законом, а ст. 36, що доходи від виробничої та видавничої діяльності культів обкладаються податками в порядку, встановленому податковим законодавством. На нашу думку, аналогічні положення мали б знайти відображення і у вітчизняному законодавстві.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що:
1) незрозумілою є об’єктивна необхідність суттєвих змін до чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”;
2) запропонованому проекту Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації” притаманна низка недоліків, що робить недоцільним його прийняття Верховною Радою України;
3) ряд положень законопроекту спрямовані на необґрунтоване розширення меж підприємницької діяльності релігійних організацій.

[ngeorge]

lesogor! Конечно, каждый участник форума вправе выкладывать в постах документы на языке оригинала, но учитывая основную аудиторию нашего форума, было бы не лишне выложить еще и перевод этой нормы на основной язык форума. Тогда обсуждение пойдет более быстро и содержательно.

[lesogor]

Цитата: Сообщение от ngeorge lesogor! Конечно, каждый участник форума вправе выкладывать в постах документы на языке оригинала, но учитывая основную аудиторию нашего форума, было бы не лишне выложить еще и перевод этой нормы на основной язык форума. Тогда обсуждение пойдет более быстро и содержательно.

- Ответ. - А что такое - язык форума?

[ngeorge]

Цитата: Сообщение от lesogor - Ответ. - А что такое - язык форума?

lesogor!
Не следует лукавить. Вы же сами видите, что практически всё общение на форуме NOWA.CC происходит на русском языке. И если Вы хотите, чтобы Ваше сообщение и ссылку на закон восприняло как можно больше участников форума, то для этой аудитории желательно использовать тексты на русском языке. Можете проверить, что участники форума из других регионов Украины относятся к этому с пониманием и общаются с остальными участниками на русском языке. Только вчера пришлось общаться с пользователями с территорий Германии и Белоруссии, и их не шокирует целесообразность общения на этом языке.

[lesogor]

Цитата: Сообщение от ngeorge lesogor! Не следует лукавить. Вы же сами видите, что практически всё общение на форуме NOWA.CC происходит на русском языке.

- Ответ. - Я не лукавлю.
- Может здесь общение на коком нибудь компьютерном языке. Откуда знать.
- А если только на Русский то вот.
- Замечания к проекту Закона Украины "О свободе мировоззрения, вероисповедания и религиозные организации"

В ст. 1 предлагаемого проекта Закона Украины указано, что его задачей есть "создать законодательную базу для реализации каждым права на свободу мировоззрения и вероисповедания, установленного Конституцией Украины". Из данного утверждения логически вытекает, что на это время такой базы не существует, хотя Закон Украины "О свободе совести и религиозные организации" № 987-ХІІ был принятое еще 23 апреля 1991 г. К нему неоднократно вносились изменения. Собственное и авторы проекта предлагают внести в него очередные изменения, а по сути принять новый закон. Однако остается непонятной объективная необходимость таких существенных законодательных изменений.
На наш взгляд, название предлагаемого проекта Закона Украины есть дискуссионной, хотя и повторяет первое предложение части 1 ст. 35 Конституции Украины. Во-первых, понятия "мировоззрение" есть философской категорией, которое далеко не сводится к вероисповеданию ли даже свободы совести. Мировоззрение человека может и не иметь религиозной составной. Во-вторых, в тексте проекта понятия "свобода мировоззрения" встречается лишь эпизодически и преимущественно в связи с понятием "свобода вероисповедания" (ст. 1-4 , 6, 23, 28, 29). Его положения практически не направлены на регулирования свободы мировоззрения (исключение составляет разве что часть 2 ст. 6: "Учебно-воспитательный процесс в государственных и коммунальных учебных заведениях грунтуется на основах мировоззренческого плюрализма и позаконфесійності", - та часть 7 этой же статьи: "Педагогические и научно-педагогические работники обязаны осуществлять учебно-воспитательный процесс на основах толерантности и уважения к каждого, независимо от его мировоззрения или вероисповедание").
В законопроекте вопреки ссылка на Конституцию Украины не нашла отображения ст. 11 Основного Закона: "Государство оказывает содействие консолидации и развитию украинской нации, его исторического сознания, традиций и культуры, а также развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности всех коренных народов и национальных меньшинств Украины".
Если в части 4 ст. 5 действующего Закона Украины " О свободе совести и религиозные организации " говорится: "Государство не вмешивается в осуществляемую в границах закона деятельность религиозных организаций, не финансирует деятельность любых организаций, созданных за признаком отношения к религии", - то в части 5 ст. 5 законопроекта предлагается закрепить, что "государство может полностью или частично финансировать общественно полезные проекты, которые осуществляют религиозные организации". Однако в проекте не указан:
- кто будет определять такую полезность,
- что механизм финансирования этих проектов,
- кто будет осуществлять контроль за использованием выделенных государством средства,
- кто и что ответственность будет нести в случае нецелевого использования средства или других нарушений.
Часть 5 ст. 24 законопроект подает в следующей редакции: "Религиозные организации, которые используют в своей деятельности культовые здания и прочее имущество, которое имеет статус культурного, архитектурного и другого наследства, которое предохраняется законом, должны придерживаться требований законодательства об охране такого наследства". Тем не менее отсутствующая любая санкция за нарушение данной нормы.
В части 11 ст. 24 указан: "Отчуждения культового имущества, которое находится в государственной или коммунальной собственности, другим субъектам, чем религиозные организации, запрещается". Но проект не дает ответа на вопрос, как быть в случаях, когда имущество было отчуждено к обретение законом действия.
Часть 1 ст. 25 содержит положения такого содержания: "Религиозные организации имеют право использовать для своих потребностей культовые здания и прочее имущество, которое находится в государственной и коммунальной собственности". Однако отсутствующий механизм обеспечения декларированного права.
В пункте 8 части 4 ст. 19 указано, что деятельность религиозной организации может быть запрещена в судебном порядке, если религиозная организация или представители, которые имеют право действовать и действуют от ее имени, препятствуют противоправными средствами свободному выходу из религиозной организации ее участников. Тем не менее слово "противоправными" здесь очевидно есть лишним, иначе стоит вопрос, а возможное ли правовое препятствование свободному выходу из религиозной организации ее участников.
Существенным недостатком проекта есть отсутствие положений о контроле со стороны государства за деятельностью религиозных организаций. Лишь в части 5 ст. 19 указано, что дела о прекращение религиозной организации - юридического лица суд рассматривает по заявлению органа, который осуществил государственную регистрацию религиозной организации или представительства заграничного или международного религиозного или міжрелігійного объединения или центра, или прокурора в порядке, определенному Кодексом административного судопроизводства Украины. Однако проект не содержит механизма прекращения незаконной деятельности религиозной организации, которая не имеет статуса юридического лица.
Авторы законопроекта стараются закрепить регулирование религиозных организаций положениями Гражданского кодекса Украины (часть 1 ст. 2, часть 5 ст. 8, часть 1 ст. 19). В части 7 ст. 5 указано, что религиозные организации имеют право осуществлять предпринимательскую деятельность наравне с другими непредпринимательскими организациями. А часть 5 ст. 8 изложена таким образом: "Основы статуса религиозных организаций как юридических лиц частного права определенные Гражданским кодексом Украины. На них распространяются нормы Гражданского кодекса Украины относительно непредпринимательских обществ и учреждений, если этим Законом не установлен другое". Однако действующий Гражданский кодекс Украины № 435-І от 16 января 2003 г. содержит лишь общие положения относительно непредпринимательских обществ. В ст. 83 определенные организационно-правовые формы юридических лиц, вчастности, что общества делятся на предпринимательские и непредпринимательские. Последним специально посвященная ст. 85, что состоит из двух частей. Часть 1 содержит дефиницию: "Непредпринимательскими обществами являются общества, которые не имеют целью получения прибыли для его следующего распределения между участниками ". Следует обратить внимание на часть 2 данной статьи: "Особенности правового статуса отдельных видов непредпринимательских обществ устанавливаются законом". Статья 86 регулирует осуществления предпринимательской деятельности непредпринимательскими обществами и учреждениями: "Непредпринимательские общества (потребительские кооперативы, объединения граждан и т.п.) и учреждения могут рядом с своей основной деятельностью осуществлять предпринимательскую деятельность, если другое не установлено законом и если эта деятельность отвечает цели, для которой они были созданы, и оказывает содействие ее достижению". Целиком очевидно, что два последних положения Гражданского кодекса Украины отсылают к специальным законам, которыми регулируется деятельность объединений граждан, в частности религиозных организаций. Предлагаемый законопроект содержит ст. 26 "Предпринимательская деятельность религиозных организаций". Ее часть 1 практически повторю ст. 86 Гражданского кодекса Украины: "Религиозные организации могут рядом с своей основной деятельностью осуществлять предпринимательскую деятельность, если эта деятельность отвечает цели, для которой они были созданы, и оказывает содействие ее достижению". В части 2 ст. 26 законопроекта предлагается закрепить положение в найзагальнішому виде: "Религиозные организации имеют право основывать хозяйственные общества и прочие субъекты хозяйствования в порядке, определенному законодательством". Однако детального регулирования предпринимательской деятельности он не содержит. По нашему мнению, указанное стремление авторов законопроекта закрепить регулирование религиозных организаций положениями Гражданского кодекса Украины и отсутствие отдельных норм в самом проекте может быть объяснимо стремлением, с одной стороны, минимизировать законодательное регулирование предпринимательской деятельности религиозных организаций.
С другой стороны, на стремление законодательно расширить сферу предпринимательской діяльністі религиозных организаций указывает часть 1 ст. 24 законопроекта: "Религиозные организации имеют право владеть, пользоваться и распоряжаться любым май-ном, не изъятой из гражданского оборота, в том числе денежным средством, валютными ценностями и ценными бумагами, в Украине и за его пределами, наравне с другими юридическими лицами частного права". То же именно можно сказать и о пункте 3 заключительных и переходных положений законопроекта, в котором предлагается ст. 82 Земельного кодекса Украины № 2768-ІІІ от 25 октября 2001 г. дополнить новой частью такого содержания: "Религиозные организации, зарегистрированные в Украине, имеют право приобретать в собственность земельные участки для строительства культовых сооружений и ведение другой деятельности в порядке и на основаниях, установленных этим Кодексом для юридических лиц Украины". А часть 1 данной статьи закрепляет следующее: "Юридические лица (основанные гражданами Украины или юридическими лицами Украины) могут приобретать в собственность земельные участки для осуществления предпринимательской деятельности в случае:
а) приобретения по договору купли-продажи, дарения, мены, другими гражданско-правовыми соглашениями;
б) внесения земельных участков его основателями в уставный фонд;
в) принятия наследства;
г) возникновения других оснований, предусмотренных законом.". А ст. 90 устанавливает права собственников земельных участков, в частности: "а) продавать или другим путем отчуждать земельный участок, передавать ее в аренду, залог, наследство;
д) сооружать жилые дома, производственные и прочие здания и сооружения". В этом плане следует обратить внимание на часть 3 ст. 12 предлагаемого законопроекта: "Учреждения, которое их образовали международные и заграничные религиозные и міжрелігійні объединения и центры, действуют в Украине с статусом юридического лица". На них не могут быть распространенные положения части 1 ст. 82 Земельного кодекса Украины. Однако они очевидно могут пользоваться правами, закрепленными в части 2 данной статьи, которая регулирует права собственности иностранных юридических лиц на земельные участки несельскохозяйственного назначения: "а) в границах населенных пунктов в случае приобретения объектов недвижимого имущества и для сооружения объектов, связанных с осуществлением предпринимательской деятельности в Украине;
б) за пределами населенных пунктов в случае приобретения объектов недвижимого имущества".
Обращает на себя внимание, которое ст. 19 законопроекта среди оснований прекращения религиозной организации - юридического лица, прекращения деятельности представительства заграничного или международного религиозного или міжрелігійного объединения или центра, запрета деятельности религиозной организации не предусматривает нарушения финансовой деятельности, скрытой предпринимательской или коммерческой деятельности.
Также проект не содержит положения об ответственности руководителя (духовного лидера) религиозной организации за нарушение законодательства.
Делая ударение на праве религиозных организаций осуществлять предпринимательскую деятельность, авторы законопроекта совсем не включили к нему положения о налогообложение такой деятельности, тогда как часть 3 ст. 24 Закона Украины "Об объединение граждан" № 2460-XІІ от 16 июня 1992 г. устанавливает: "Об'єдання граждан, созданные ними учреждения и организации обязанные вести оперативный и бухгалтерский учет, статистическую отчетность, зарегистрироваться в органах государственной налоговой инспекции и вносить в бюджет платежи в порядке и размерах, предусмотренных законодательством".
Возникают сомнения относительно предложенного для закрепления в разделе ІІ "Религиозные организации" регулирования организационно-правовых форм и особенностей юридического статуса религиозных организаций, требований к документам, которые подаются для их государственной регистрации. Много из этих положений без учета специфики религиозных организаций перенесенному из главы 7 "Юридическое лицо" Гражданского кодекса Украины.
Целиком соглашаясь с частью 9 ст. 24 законопроекта о запрете религиозным организациям проводить принудительное налогообложение верующих и применять к верующих принудительные материальные взыскания, считаем, что он может содержать также понятие "принудительное психологическое обложение верующих" и положения про его запрет.
Учитывая на законодательно закрепленное неучастие религиозных организаций в политической жизни, ст. 5 проекта следовало бы дополнить частью такого содержания: "Организация политических партий на конфессионной основе запрещается".
Считаем также , чем целесообразное включение к ст. 4 положения части 9 ст. 5 действующего Закона Украины "О свободе совести и религиозные организации": "Религиозная организация не должна вмешиваться в деятельность других религиозных организаций".
Название раздела "Государственная политика в сфере свободы мировоззрения и вероисповедания" не отвечает его содержанию, так как в ст. 28 указан, на какие органы полагается обеспечения выполнения и соблюдения законодательства о свободе мировоззрения, вероисповедания и религиозные организации, а в ст. 29 - полномочия Министерства юстиции Украины относительно этого обеспечения.
Следует обратить внимание на зарубежный опыт. В частности ст. 1/1 "Чрезмерный прозелитизм" Закона Республики Молдова "О культах" № 979-ХІІ от 24 марта 1992 г. закрепила следующее: " Чрезмерный прозелитизм запрещается.
Чрезмерным прозелитизмом есть любая попытка влияния на религиозное сознание лица путем насилия или злоупотребления авторитетом". Статья 8 устанавливает, что тайна исповеди предохраняется законом, а ст. 36, что доходы от производственной и издательской деятельности культов обкладываются налогами в порядке, установленном налоговым законодательством. По нашему мнению, аналогичные положения должны были б найти отображение и в отечественном законодательстве.
Подводя итог, следует отметить, что:
1) непонятной есть объективная необходимость существенных изменений в действующий Закон Украины "О свободе совести и религиозные организации";
2) предложенному проекту Закона Украины "О свободе мировоззрения, вероисповедания и религиозные организации" присущий ряд недостатков, который делает нецелесообразным его принятия Верховной Радой Украины;
3) ряд положений законопроекта направленные на необоснованное расширение границ предпринимательской деятельности религиозных организаций.

[PUTINKA]

Религия оскорбляет атеистические чувства. Почему права атеистов никто не защищает?

[GrandG]

Наверное потому что атеизм - это тоже религия, со всеми свойственными оной сопутствующими свойствами и правилами

[Papa lawyer]

lesogor, а в чем Ваш вопрос? Ну или комментарий? К чему Вы сюда этот законопроект выложили?

[lesogor]

Цитата: Сообщение от mde74 lesogor, а в чем Ваш вопрос? Ну или комментарий? К чему Вы сюда этот законопроект выложили?

- Ответ. - Сегодня религия и политика не разрывны и законы и движение людских масс всё повязаны в единое.
- И права и отношения верующих и экуменизм наций и народов имеет не последнюю роль.
- А те кто "отмахивается" от этого, то этих единици и политики они не ставят и РЕЛИГИЯ имеет определяющее и не последнее значение и положение в мире.

[Tezar]

Вспомним крылатую фразу:
Религия - опиум для народа

Дай народу то, что он хочет, народ 'может быть' будет тебя любить. Отбери у него то, что он хочет, народ почти точно не поймет инициативы.

По этому:

Цитата: Сообщение от lesogor - Ответ. - Сегодня религия и политика не разрывны и законы и движение людских масс всё повязаны в единое. - И права и отношения верующих и экуменизм наций и народов имеет не последнюю роль. - А те кто "отмахивается" от этого, то этих единици и политики они не ставят и РЕЛИГИЯ имеет определяющее и не последнее значение и положение в мире.

[Константинус]

Цитата: Сообщение от PUTINKA Почему права атеистов никто не защищает?

Ч.1 ст.14 Конституции РФ:

1. Российская Федерация - светское государство. Никакая религия не может устанавливаться в качестве государственной или обязательной.