Переводы иностранных стихов.

[Ковальчук Ан]

Юлиан Тувим. Вечер(перевод с польского Надежды Далецкой)

Золотом луч заката,
В стеклах волшебным всплеском.
Было ль со мной когда-то:
- А если бы? если?

Было…Хутор зелёный,
Призрак мечты над гаем!
Тень от скамьи под клёном…
- Не знаю…не знаю…

Что же случилось с нами
В сумерках осторожных?
А вдруг? -- ? нет…это память…
- А может быть… может…

JULIAN TUWIM WIECZÓR

Uderzył wieczór złoty
W czarowne okien szyby,
Coś mi się dziwnie marzy:
- A gdyby? a gdyby?

Coś było...Wieś zielona,
Sad, ławka pod modrzewiem...
Ach, gdybym dzisiaj wiedział!
- Lecz nie wiem... lecz nie wiem...

A czy to zmierzchem było?
Tak... jakoś o wieczorze...
A jeśli --? nie ...bo przecież...
- A może...a może....

Добавлено через 11 минут
Юлиан Тувим
Счастье (перевод Анны Ахматовой)

Мне стали безразличны
Большие города:
Они не больше скажут,
Чем эта лебеда.

Мне безразличны люди
С их тысячью наук:
Годится первый встречный,
Чтоб с ним делить досуг.

Мне безразличны книги -
Хоть смейтесь надо мной -
Я и без книг дознался,
Что значит путь земной.

В тенистой тихой чаще
Я понял счастье жить.
О боже, как за это
Тебя благодарить!

Julian Tuwim Szczęście

Nieciekaw jestem świata,
Ogromnych, pięknych miast:
Nie więcej one powiedzą,
Jak ten przydrożny chwast.

Nieciekaw jestem ludzi,
Co nauk zgłębili sto:
Wystarczy mi pierwszy lepszy,
Wystarczy mi byle kto.

I ksiąg nie jestem ciekaw
- Możecie ze mnie drwić -
Wiem ja bez ksiąg niemało
I wiem, co znaczy żyć.

Usiadłem sobie pod drzewem,
Spokojny jestem i sam -
O, Boże! O, szczęście moje!
Jakże dziękować Ci mam?

[Ковальчук Ан]

Юлиан Тувим У СОСЕДА (перевод Эрнста Левина )

Опять в окне соседней дачи
Фигура бледная маячит.
Там кто-то болен, не иначе…
Там кто-то болен – и опасно:
Она стоит в окне безгласно,
И смотрит слепо, безучастно.
И, страх тая в недвижном взоре,
Как будто шепчет: «горе, горе…»
Своей судьбе в немом укоре.
И вдруг, отчаянья не пряча,
Роняет голову, как в плаче.
Там кто-то умер, не иначе…

Julian Tuwim U SĄSIADA

Pewno ktoś chory u sąsiada,
Bo co dzień, kiedy zmrok zapada,
Postać się w oknie zjawia blada.
Pewno ktoś ciężko chory doma,
Bo staje drętwa, nieruchoma,
Ze splecionymi w krzyż rękoma.
I coś strasznego w oczach skrywa,
Ani się słowem nie odzywa
I tylko dziwnie głową kiwa.
I tak bezsłownie opowiada,
Jakby rzec chciała: biada, biada…
… Pewno ktoś umarł u sąsiada.

[Ковальчук Ан]

Юлиан Тувим Кара (перевод Никиты Аносова)

Лишь весны затрепещет в лазури дыханье,
И комнаты теплый луч солнца осветит,
В окнах будятся черные мухи с жужжаньем
И к окнам подходят малые дети.
Сон сморгнув, детский глаз вторит мухи движенью,
И по стеклам пальцы скользят ей вдогонку,
Вот, держу… Нет, бежала в другом направленье,
Но в углу попадется в пригоршню ребенку.
Их хватают в чернильных подтеках пальцы,
В них впиваются жутко неровные ногти,
Рвут им крылья, покуда, упившись властью,
Насмотревшись вдоволь, их прочь не бросят.
А ночью, когда чадо, прочитав молитву,
Спит, кажись, сном невинным, – в омерзенье кошмара,
В бреде липком встают гигантские Звери,
И за дня преступленье вершится кара!

Julian Tuwim – Zemsta

Ledwo zadrżą w powietrzu wiosenne podmuchy
I ciepły promień słońca pokoje oświeci,
Budzą się w oknach czarne bzykające muchy
I podchodzą do okien małe miejskie dzieci.
...Błądzą za biegiem muchy oczy podkrążone
I palce się po szybach ślizgają pospiesznie,
Już ją ma... nie, uciekła, w inną biegnie stronę,
Aż ją dziecko w kąciku przyłapie uciesznie.
Chwyta ją w zawalane atramentem palce,
W ogryzionych paznokciach okrutnie ją ściska,
Obrywa jej skrzydełka, aż, zwycięzca w walce,
Rzuca muchę, dość mając tego widowiska.
A nocą, kiedy dziecko, zmówiwszy pacierze,
Zda się śpi snem niewinnym – w straszliwej ohydzie
Potwornego snu wstaje gigantyczne Zwierzę
I za zbrodnię dnia głupią – Wielka Zemsta idzie!

[Ковальчук Ан]

Ода пиву Анатолий Матвейчук Перевод с украинского: Григорий Подольский

Какое сказочное диво, —
Почти волшебный ритуал —
В руке большая кружка пива,
Холодный, пенистый бокал.
А это пиво так красиво,
На солнце янтарём горит,
Как пенится оно игриво,
И разжигает аппетит!
И ты с него сдуваешь пену,
Какой невиданный экстаз,
Ко рту несешь самозабвенно,
Волнуясь, словно в первый раз.
С каким-то чувством непонятным
Ты, как в объятьях чудо-сна,
Напиток этот благодатный
Выцеживаешь весь до дна.
А после – понимаешь сразу,
Что мОчи нет терпеть уже,
И мчишься прямо к унитазу,
Чтоб стало легче на душе!
Струя забьется, заиграет...
О-о-о как прекрасен этот мир!
И дарит ощущенье рая
Вам опорОжненный пузырь.

Ода пиву, Анатолiй Матвiйчук

Нема на світі більше дива, —
Це знають тільки лиш знавці —
Аніж великий кухоль пива,
Холодний кухоль у руці.
А пиво те, немов олива,
В нім сонце залишило слід,
Як воно піниться грайливо
І розпаляє апетит!
Яка нечувана щедрота,
Який небачений екстаз,
Ось ти несеш його до рота,
Хвилюючись, як в перший раз.
І божевільними вустами
Як у обіймах диво-сну,
Ти цідиш, цідиш до нестями
Цю благодатну рідину.
А потім – швидко і відразу,
Коли несила вже терпіть,
Ти добіжиш до унітазу –
О-о-о, що за неповторна мить!
Струмок заб'ється і заграє...
Це рай, панове, це Єдем!
Душа полегшено зітхає
Під спорожнілим міхурем.

[Ковальчук Ан]

Юлиан Тувим Крик

Не знаю, как там было. В дрожании свеч неясном,
впотьмах, в немом испуге, где голых стен изъян
Висело грозно небо над городом несчастным
Разорвано, разбрызгано, как кровь смертельных ран.

Тяжелый грохот стали катился под трамваем,
колесами, копытами стучал о тротуар
Толпа двухмиллионная по улицам бежала
как будто бы из чайника валил огромный пар.

А фонари неровно, в истерике мерцали
В спиралях разогретых, в плафонах ламп-орбит
И внутрь себя вбирали машинные сигналы
Как фильм дыханием тихим вбирает колорит.

И где ты затерялась, в той тесноте прохожих
какими шла проулками в такой ажиотаж
и взглядами стреляли в тебя чужие рожи
и я, и я далекий твой гордый нежный паж.

И взглядами стреляли в тебя чужие рожи
Кричали громко: "Стойте! Куда? Туда нельзя!"
И был тот город мною к тебе предрасположен
Шумами, криком, вспышками шаги твои ведя.

Ты шла, ты шла, малютка, взволнованной походкой
Растапливая мраком лиловый взгляд и страх
А город рвала ярость, опоенная водкой,
Пространство с боли выло, его точил твой шаг.

Так мысленным узором, тончайшим шелком платья
Ты уходила в память, твой шаг за шагом тих
И только что-то звоном звонило с благодатью
С далекого далека святой мой дикий крик.

http://www.chitalnya.ru/work/1332198/

Julian Tuwim Krzyk

Ja nie wiem, jak to było. Czy w drganiu świec półjasnem,
Czy w mrok, ku przerażeniu zdrętwiałych nagich ścian,
Lecz groźne niebo wtedy wisiało nad tym miastem,
Podarte, pobluzgane jak krwią z morderczych ran.

Stalowy łoskot walił po szynach tramwajami,
Kołami, kopytami po bruku turkot tłukł
I dwa miliony ludzi ruszały ulicami,
Jak z lufy tłumem strzelał przecznicy każdy róg.

A ostre, białe blaski nerwowo dygotały
W drucikach rozpalonych, w matowych kloszach lamp,
Splątały się kierunki i wir, i aut sygnały,
Jak film zdyszanym tempem skandował miejski jamb.

O, gdzieś Ty się zgubiła w tej ciżbie, w tym rozgwarze?
Jakimi ulicami i w której sukni szłaś?
Oczyma cię goniły te wszystkie obce twarze
I ja i ja, daleki, twój rozpłakany paź.

Oczyma cię goniły te wszystkie twarze obce,
Krzyczały Tobie: nie chodź! Krzyczały Tobie: nie!!
Zawarło sojusz Miasto z dalekim śmiesznym chłopcem
I wrzaskiem, trzaskiem, blaskiem smagało kroki twe!

Ty szłaś, ty szłaś, młodziutka, złotawa, falująca,
W wieczorze roztapiałaś fiołkowy z lęku wzrok,
Targała miastem wściekłość gorąca, kotłująca
I przestrzeń z bólu wyła, do krwi ją darł twój krok.

Jak myśl o aksamicie, jak cień jedwabnej sukni
Płynęłaś bezpamiętna, za krokiem krok twój nikł
I tylko coś dzwoniło, dzwoniło coraz smutniej:
Z daleka tak, z daleka mój święty dzwonił krzyk!

http://milosc.info/wiersze/Julian-Tuwim/Krzyk.php

[Ковальчук Ан]

Владислав Броневский Поэззия (перевод Евгения Рашковского)

Поэзия
Опускаясь на землю, как майская ночь
или пьяная кипень жасмина, —
нашепчи, подскажи, расскажи, напророчь,
наколдуй — всё едино, едино.

Пролетишь надо мною, листвой шелестя, —
тихой ночью, бессонною ночью, —
обласкаешь нам лица накрапом дождя,
сны и тайны объявишь воочию... —

Но ведь этого мало! Так мало! Скажи —
для чего этот лепет бессилья?
Как нам выжить, пройдя через все рубежи,
без дыханья, без крови, без крыльев?

Но становится старше душа, и горит,
и красивые речи — обманны...
И тогда уже надобны — маршевый ритм
и взволнованный бой барабана.

О поэзия! Чтобы тебя мы нашли,
чтобы стала ты хлебом насущным,
чтоб увидеть пределы счастливой земли,
чтоб нам сделаться крепче и лучше, —

мы к холодным весталкам не свернем на поклон,
не сдадим себя ложным святыням.
Стань же знаменем средь боевых колонн
или факелом неугасимым!

Научи простым и тихим словам,
осенú нас такой любовью,
чтобы вновь земля засверкала нам
в преломлениях счастья — и боли!

Если ж арфы прикажешь нам взять с собой
для заклятья громов и молний, —
наша каждая жила прозвенит тетивой —
лишь одно только слово молви...

Сквозь преграды войдем во владенья твои —
песней чуткою и тревожной,
будут строфы сильней шипенья змеи,
и я верю: любовь — переможет.

А уж если кто и сорвался в прах, —
смерть поэтов всегда беззаконна!
И полощемся мы на вечных ветрах,
как простреленные знамена.

1926 / 09.01.2010

http://www.vestnik-evropy.ru/continu...sh-poetry.html

Broniewski Władysław Poezja

Ty przychodzisz jak noc majowa,
biała noc, noc uśpiona w jaśminie,
i jaśminem pachną twoje słowa,
i księżycem sen srebrny płynie,

płyniesz cicha przez noce bezsenne
- cichą nocą tak liście szeleszczą -
szepczesz sny, szepczesz słowa tajemne,
w słowach cichych skąpana jak w deszczu...

To za mało! Za mało! Za mało!
Twoje słowa tumanią i kłamią!
Piesiom żywych daj oddech zapału,
wiew szeroki i skrzydła do ramion~!

Nam te słowa ciche nie starczą.
Marne słowa. I błahe, I zimne.
Ty masz werbel nam zagrać do marszu!
Smagać słowem! Bić pieśnią! Wznieść hymnem!

Jest gdzieś radość ludzka, zwyczajna,
jest gdzieś jasne i piękne życie, -
Powszedniego chleba słów daj nam
i stań przy nas, i rozkaż – bić się!

Niepotrzebne nam białe westalki,
noc nie zdławi świętego ognia -
bądź jak sztandar rozwiany wśród walki,
bądź jak w wichrze wzniesiona pochodnia!

Odmień, odmień nam słowa na wargach,
naucz śpiewać płomienniej i prościej,
niech nas miłość ogromna potarga,
więcej bólu i więcej radości!

Jeśli w pieśni potrzebna ci harfa,
jeśli harfa ma zakląć pioruny,
rozkaż żyły na struny wyszarpać
i naciągać i trącać jak struny.

Trzeba pieśnią bić aż do śmierci,
trzeba głuszyć w ciemnościach syk węży.
Jest gdzieś życie piękniejsze od wierszy.
I jest miłość. I ona zwycięży.

Wtenczas daj nam poezjo, najprostsze
ze słów prostych i z cichych – najcichsze,
a umarłych w wieczności rozpostrzyj
jak chorągwie podarte na wichrze.

http://www.wiersze.annet.pl/w,,31342

[Ковальчук Ан]

Яцек Качмарский ЭПИТАФИЯ ВЛАДИМИРУ ВЫСОЦКОМУ ( Перевод с польского Галины Погожевой)

Вот путь мой дорога от ада до ада
Несусь сломя голову вниз наугад
Никто не удержит, не скажет — не надо,
Не снимет мостов, не поставит преград!

По краю, по самому краю!
Без цепей над крутизною замираю
Тут стрезва-то с потрохами черт возьмет
Голова моя не варит ни хрена
Волчьей ямой памяти мелькнет
Крутизна!

По краю! По краю! По краю!
Я пока что сам дорогу выбираю.
Проигравшие, схватясь за стремена,
Не скачи туда, кричат, повремени!
Я скачу, а подо мною крутизна
Та, в которую посыпались они.

Вот путь мой дорога от ада до ада
Я прыгаю в пропасть — конь вынес, и вот
По первому кругу скачу я куда-то
Комедия Данте, но мой перевод.

— Ты иди сюда, иди сюда, иди! —
Девка рыжая маячит на пути
В гриву конскую вцепляется рукой
Конь метнулся — удержусь ли на коне?
— Что с тобою, князь мой дорогой,
Шепчет мне…

По кругу, по кругу, по кругу!
Прочь ты, ведьма, отпусти мою подпругу!
А она мне — и слезы в глазах:
Ты не бойся, родной, не робей,
Не один ты там будешь, казак,
Там в аду очень много людей!

Вот путь мой дорога от ада до ада
Второй уже круг — бестелесных калек
Нагонит мой конь бессловесное стадо
Минует — и вновь начинается бег.

Навеки! Навеки
Осужденные, бедняги-человеки!
То в болоте по колено,
То вы лед дробите тут.
Или смерть людей из плена
Забирает вновь под кнут?

— Не скажи так, не скажи так, не скажи!
Ты, поэт, жалеть нас не спеши.
Мы ушли из рая сами.
Здесь наш угол, здесь наш дом.
Не придут сюда за нами,
Не настигнет тут нас гром.

Ты хозяюшка лесов, полей, болот
Растопи-ка в бане камни добела
Боль из тел распаренных уйдет
Можно будет целиться в тела.
Там где слева у сердца дрожит весь в поту
Профиль Сталина сиречь отца.
Специально кололи мы сторону ту,
Чтоб он слышал, как рвутся сердца.

Вот путь мой дорога от ада до ада
Вдруг свет керосина, глаза мне слезя
Блеснул из избушки — стоит себе хата
На третий уж круг повернула стезя:

Заходи к нам! Заходи к нам!
Как ты только умудрился угодить к нам!
Самовар кипит, садись к столу и пей
Пей, сынок,
Самогону с нами выпей, не робей
Будь здоров!

Нам неплохо! Нам неплохо!
Так живем себе, без возгласа и вздоха!
Поживем и помрем
Не услышит о нас свет,
После смерти попьем
За прожитых в добром здравье пару лет.

Вот путь мой — дорога от ада до ада
Вот город с домами стена к стене
Немного качаюсь, но ехать-то надо
Четвертый уж круг намечается мне.

В цирк! Не в цирк, тогда в кино!
Включишь телевизор — сказка все равно.
Мать гуляет, папа пьет,
Сын играет в ножички.
Пионерские поет
Песенки про звездочки.

Идите! Идите! На митинг!
Стукачу-то на глаза не попадите!
Ну, сосед — другое дело,
Можно выпить, он как брат,
С ним зато и выпей смело
Он тебе нальет и будет рад.

Вот путь мой — дорога от ада до ада
Вот Гамлет — он шпагу роняет из рук
На лоб его смертная сходит прохлада,
И пятый теперь начинается круг

О мать моя! О моя мать!
Как могла ты перед ним не устоять?
Ведь он мужа твоего убил,
И меня теперь — о как же ты могла?
Он страну твою ограбил, погубил!
Бейте же в колокола!

Тревога! Тревога! Тревога!
Выбирай — твое хотенье или Бога.
Мама, этого не надо,
Мы исправим все, постой!
Цензор из восьмого ряда:
— Нет, в таком виде это пойти не может!

Вот путь мой — дорога от ада до ада
Пиво и водка, вино и коньяк
Последняя Мекка, для лучших награда,
В шестой уже круг мой решительный шаг.

Наверху! Наверху! Наверху!
Сам хотел бы я, скажу как на духу.
Так пожить бы, как там, на горе,
И пожалуй, подольше тогда.
Там живут они как при царе.
Это да!

А внизу, а внизу, а внизу
Корка хлеба и водки стакан
И, шатаясь, бредешь, как в лесу,
Протрезвеешь — печаль и тоска.
Душу сгубишь, сидишь сам не свой.
Так бы бился об стол головой!

Вот путь мой дорога от ада до ада
И вот надо мною сгущается мрак
В нем бесов мерцает и светится стадо
В седьмой уже круг свой я делаю шаг.

Там молчат и сидят
Все ведь знают — но в глаза мне не глядят,
Все сидят, не встают
Только мутно глядят из-под век
И беззубо все что-то жуют
Целый век!

Вот стою! Вот стою! Вот стою!
А они подшили в папку жизнь мою.
Не читают, меня не пытают,
А сидят и молчат и молчат.
За окном барабаны играют.
— Снова праздник, а может, парад.

И тут понял я, что хотят сделать со мной,
И сдавил мое горло страх!
Конь пропал, у меня семь кругов за спиной,
А в глаза вам и в очи прах!
И никто ко мне не тянет страшных рук
И я понял, что страшней всего.
Для меня восьмой готовят круг
Круг, в котором больше нету ничего.

Только помните меня что будет сил,
Хоть мелькнул я перед вами, словно тень.
Затопите баньку, чтобы камень в пыль —
Я вернусь, когда настанет день!

http://www.novpol.ru/index.php?id=102

Jacek Kaczmarski Epitafium dla W. Wysockiego

To moja droga z piekła do piekła
W dół na złamanie karku gnam!
Nikt mnie nie trzyma, nikt nie prześwietla
Nie zrywa mostów, nie stawia bram!

Po grani! Po grani!
Nad przepaścią bez łańcuchów, bez wahania!
Tu na trzeźwo diabli wezmą
Zdradzi mnie rozsądek - drań
W wilczy dół wspomnienia zmienią
Ostrą grań!

Po grani! Po grani! Po grani!
Tu mi drogi nie zastąpią pokonani!
Tylko łapią mnie za nogi,
Krzyczą - nie idź! Krzyczą - stań!
Ci, co w pół stanęli drogi
I zębami, pazurami kruszą grań!

To moja droga z piekła do piekła
W przepaść na łeb na szyję skok!
"Boskiej Komedii" nowy przekład
I w pierwszy krąg piekła mój pierwszy krok!

Tu do mnie! Tu do mnie!
Ruda chwyta mnie dziewczyna swymi dłońmi
I do końskiej grzywy wiąże
Szarpię grzywę - rumak rży!
Ona - co ci jest mój książę? -
Szepce mi...

Do piekła! Do piekła! Do piekła!
Nie mam czasu na przejażdżki wiedźmo wściekła!
- Nie wiesz ty co cię tam czeka -
Mówi sine tocząc łzy
- Piekło też jest dla człowieka!
Nie strasz, nie kuś i odchodząc zabierz sny!

To moja droga z piekła do piekła
Wokół postaci bladych tłok
Koń mnie nad nimi unosi z lekka
I w drugi krąg kieruje krok!

Zesłani! Zesłani!
Naznaczeni, potępieni i sprzedani!
Co robicie w piekła sztolniach
Brodząc w błocie, depcząc lód!
Czy śmierć daje ludzi wolnych
Znów pod knut!?

- To nie tak! To nie tak! To nie tak!
Nie użalaj się nad nami - tyś poeta!
Myśmy raju znieść nie mogli
Tu nasz żywioł, tu nasz dom!
Tu nie wejdą ludzie podli
Tutaj żaden nas nie zdziesiątkuje grom!

- Pani bagien, mokradeł i śnieżnych pól,
Rozpal w łaźni kamienie na biel!
Z ciał rozgrzanych niech się wytopi ból
Tatuaże weźmiemy na cel!
Bo na sercu, po lewej, tam Stalin drży,
Pot zalewa mu oczy i wąs!
Jego profil specjalnie tam kłuli my
Żeby słyszał jak serca się rwą!

To moja droga z piekła do piekła
Lampy naftowe wabią wzrok
Podmiejska chata, mała izdebka
I w trzeci krąg kieruję krok:

- Wchodź śmiało! Wchodź śmiało!
Nie wiem jak ci trafić tutaj się udało!
Ot jak raz samowar kipi, pij herbatę
Synu, pij!
Samogonu z nami wypij!
Zdrowy żyj!

Nam znośnie! Nam znośnie!
Tak żyjemy niewidocznie i bezgłośnie!
Pożyjemy i pomrzemy
Nie usłyszy o nas świat
A po śmierci wypijemy
Za przeżytych w dobrej wierze parę lat!

To moja droga z piekła do piekła
Miasto a w Mieście przy bloku blok
Wciągam powietrze i chwiejny z lekka
Już w czwarty krąg kieruję krok!

Do cyrku! Do cyrku! Do kina!
Telewizor włączyć - bajka się zaczyna!
Mama w sklepie, tata w barze
Syn z pepeszy tnie aż gra!
Na pionierskiej chuście marzeń
Gwiazdę ma!

Na mecze! Na mecze! Na wiece!
Swoje znać, nie rzucać w oczy się bezpiece!
Sąsiad - owszem, wypić można
Lecz to sąsiad, brat - to brat.
Jak świat światem do ostrożnych
Zwykł należeć i uśmiechać się ten świat!

To moja droga z piekła do piekła
Na scenie Hamlet, skłuty bok
Z którego właśnie krew wyciekła -
To w piąty krąg kolejny krok!

O Matko! O Matko!
Jakże mogłaś jemu sprzedać się tak łatwo!
Wszak on męża twego zabił
Zgładzi mnie, splugawi tron
Zniszczy Danię, lud ograbi
Bijcie w dzwon!

Na trwogę! Na trwogę! Na trwogę!
Nie wybieraj między żądzą swą a Bogiem!
Póki czas naprawić błędy
Matko, nie rób tego - stój!
Cenzor z dziewiątego rzędu:
- Nie, w tej formie to nie może wcale pójść!

To moja droga z piekła do piekła
Wódka i piwo, koniak, grog,
Najlepszych z nas ostatnia Mekka
I w szósty krąg kolejny krok!

Na górze! Na górze! Na górze!
Chciałoby się żyć najpełniej i najdłużej!
O to warto się postarać!
To jest nałóg, zrozum to!
Tam się żyje jak za cara!
I ot co!

Na dole, na dole, na dole
Szklanka wódki i razowy chleb na stole!
I my wszyscy tam - i tutaj
Tłum rozdartych dusz na pół,
Po huśtawce mdłość i smutek
Choćbyś nawet co dzień walił głową w stół!

To moja droga z piekła do piekła
Z wolna zapada nade mną mrok
Więc biesów szpaler szlak mi oświetla
Bo w siódmy krąg kieruję krok!

Tam milczą i siedzą
I na moją twarz nie spojrzą - wszystko wiedzą
Siedzą, ale nie gadają
Mętny wzrok spod powiek lśni
Żują coś, bo im wypadły
Dawno kły!

Więc stoję! Więc stoję! Więc stoję!
A przed nimi leży w teczce życie moje!
Nie czytają, nie pytają -
Milczą, siedzą - kaszle ktoś,
A za oknem werble grają -
Znów parada, święto albo jeszcze coś...

I pojąłem co chcą ze mną zrobić tu
I za gardło porywa mnie strach!
Koń mój zniknął a wy siedmiu kręgów tłum
Macie w uszach i w oczach piach!
Po mnie nikt nie wyciągnie okrutnych rąk
Mnie nie będą katować i strzyc!
Dla mnie mają tu jeszcze ósmy krąg!
Ósmy krąg, w którym nie ma już nic.

Pamiętajcie wy o mnie co sił! Co sił!
Choć przemknąłem przed wami jak cień!
Palcie w łaźni, aż kamień się zmieni w pył -
Przecież wrócę, gdy zacznie się dzień!

http://teksty.org/jacek-kaczmarski,e...tekst-piosenki

Ну лучше смотреть видео https://www.youtube.com/watch?v=guMyd5c59WY

[Ковальчук Ан]

Jacek Kaczmarski - Mury (Гимн профсоюза "Солидарность")

On natchniony i młody był, ich nie policzyłby nikt
On im dodawał pieśnią sił, śpiewał że blisko już świt.
Świec tysiące palili mu, znad głów podnosił się dym,
Śpiewał, że czas by runął mur... Oni śpiewali wraz z nim:

Wyrwij murom zęby krat!
Zerwij kajdany, połam bat!
A mury runą, runą, runą
I pogrzebią stary świat!

Wkrótce na pamięć znali pieśń i sama melodia bez słów
Niosła ze sobą starą treść, dreszcze na wskroś serc i głów.
Śpiewali więc, klaskali w rytm, jak wystrzał poklask ich brzmiał,
I ciążył łańcuch, zwlekał świt... On wciąż śpiewał i grał:

Wyrwij murom zęby krat!
Zerwij kajdany, połam bat!
A mury runą, runą, runą
I pogrzebią stary świat!

Aż zobaczyli ilu ich, poczuli siłę i czas,
I z pieśnią, że już blisko świt szli ulicami miast;
Zwalali pomniki i rwali bruk - Ten z nami! Ten przeciw nam!
Kto sam ten nasz najgorszy wróg! A śpiewak także był sam.

Patrzył na równy tłumów marsz,
Milczał wsłuchany w kroków huk,
A mury rosły, rosły, rosły
Łańcuch kołysał się u nóg...

Patrzy na równy tłumów marsz,
Milczy wsłuchany w kroków huk,
A mury rosną, rosną, rosną
Łańcuch kołysze się u nóg...

https://www.youtube.com/watch?v=-YGS9vhmFS0

Яцек Качмарский Стены (переводчик неизвестен)

Он пел вдохновенно, он молод был, А их там было — не счесть.
От песни у них прибывало сил, Он пел, что свет где-то есть.
Они тысячи свеч зажгли ему, Над их головами — дым.
Он пел: айда, разрушим тюрьму... Они пели вместе с ним.

Зубы решёток вырви у стен!
Клетки ломай, оковы рви!
Пусть стены рухнут, рухнут, рухнут,
Похоронят старый мир!

Скоро ту песню каждый знал, Мелодия, даже без слов,
Была им как свет, была как дурман Для их сердец и голов.
И пели они, и хлопали в такт, Хор канонадой звучал,
Оковы давили, сгущался мрак... А он всё пел да играл:

Зубы решёток вырви у стен!
Клетки ломай, оковы рви!
Пусть стены рухнут, рухнут, рухнут,
Похоронят старый мир!

Но вот они поняли, сколько их там, Почуяли силу: пора!
И с песней двинулись по городам: К свету — вперёд — ура!
Кумиров в прах, булыжник в кулак — Ты за нас или нет, гражданин?
Кто одинок — тот наш злейший враг! А певец был всё так же один.

Он видел ровный марш толпы,
Молча прислушиваясь к шагам.
А стены росли, росли, росли,
Цепи гремели на ногах...

Он видит ровный марш толпы,
Молча прислушиваясь к шагам.
А стены растут, растут, растут,
Цепи грохочут на ногах...

http://song5.ru

[Ковальчук Ан]

Władysław Broniewski Spacer prehistoryczny

W przedpotopowym ogrodzie,
jeszcze przed zachodem słońca,
paprocie, paprocie bez końca
odbijają się w jasnej wodzie.

Jest tam ptak, którego nazwy
nie mogę przypomnieć z jakiegoś snu,
i ogromną tęczę znalazły
papugi! papugi!
żeby ją snuć!

Cyklopy na koturnach
przechadzają się po bujnej trawie.
(To nie jest noc Walpurgi,
ale prawie.)

Na Drzewie Wiadomości
Dobrego i Złego
drzemie Wąż (poczciwości
gad, nie robi nic złego).

Ale na Jabłoni,
na okrutnej Jabłoni
(czy z jabłek robią alkohol?)
rośnie, rośnie
groźnie, powoli
okrutne słowo: kocham.

https://poema.pl/publikacja/5120-spacer-prehistoryczny

Владислав Броневский Доисторическая прогулка( перевод Льва Бондаревского)

В райском саду допотопном
солнце перед заходом,
папоротники всем скопом
склоняются к ясным водам.

Есть там птица , чьё имя едва ли
и во снах сумею назвать
и огромную радугу отыскали
попугаи!
попугаи!
чтобы по ней сновать!

Циклопы на котурнах
гуляют по буйным травам,
(Это не ночь Вальпургиева,
это вправду.)
На древе Познания
Добра и Зла
дремлет Змей (с учтивостью
пресмыкается, не делает зла).


Но на Яблоне,
на жестокой Яблоне
(делают ли из яблок алкоголь ?)
растёт, наливается
медленно грозное
страшное слово : любовь.

http://samlib.ru/b/bondarewskij_l_w/broniewski2.shtml

Добавлено через 1 час 40 минут
Władysław Broniewski Warum

Warum

Miła, ja nie mam słów,
a miałem dość ich.
Nie wiem, skąd bierze się znów
ten lęk radości.

Czemu znów serce drży
jak wtedy wiosną,
a łzy zabłysły jak bzy,
co w Polsce rosną.

Tkliwość. I morza szum.
I noc co milczy.
Na Schumannowskie "Warum?" -
twój szept: "Najmilszy!..."

I trzebaż było tych mąk
i tej rozpaczy,
gdy dwoje splecionych rąk
tak wiele znaczy?

https://poema.pl/publikacja/1219-warum

Владислав Броневский Warum? (перевод Анны Ахматовой)

Нет больше слов. Ни одного...
А было их - не сосчитать.
Откуда ж радость? Отчего
так страшно за нее опять?

Опять, как много дней назад,
трепещет сердце ночь и день,
и слезы блещут и кипят,
как наша польская сирень!

И нежность вновь. И моря шум.
И молчаливый лунный свет.
На шумановское "Warum?"
"Люблю..." - чуть слышный твой ответ.

И нужно ль было столько мук
и столько вспышек грозовых,
когда прикосновенье рук
так много значит для двоих?
______________
Warum? - Почему? - (нем.).

http://www.akhmatova.org/translation...onevskiy01.htm

[Ковальчук Ан]

Władysław Broniewski CIENIE

Nocni przechodnie, cisi, zamyśleni, czarni
chwieją wysmukłe cienie w refleksach latarni

Cienie pełzną, nie mogą odczepić się od nich,
przełażą przez sztachety, padają na chodnik.

Małe, śmieszne, po twarzach deptane obcasem,
wielkie, straszne, na szczudłach sążniaste dryblasy.

Podnoszą kapelusze na zjeżonych włosach,
lękają się zapałki, blasku papierosa.

Nad brzegiem czarna rampa zgina sie i łamie.
Szalone!- skaczą w wodę do góry nogami.

Znikły!... Przemija rzeka... Powiewy... milczenie...
Nocni przechodnie bledną...- jak cienie, jak cienie.

http://stran-nik.livejournal.com/364578.html

Владислав Броневский Тени (перевод Сергея Шоргина)

Пешеходы ночные: и мрак, и молчанье,
и дрожащие тени в фонарном качанье...

Тени тянутся – как им покинуть хозяев? –
пролезая в штакетник, на дом наползая.

То ничтожны - их топчут ногами по лицам,
то верзилы, которых любой устрашится.

От испуга их шляпы дрожат и береты -
так пугаются тени огня сигареты.

У реки - завершенье ночного похода:
тени вниз головою срываются в воду.

Исчезают! Уплыли... Повсюду забвенье...
Пешеходы бледнеют – как тени, как тени.

http://stran-nik.livejournal.com/364578.html

[Ковальчук Ан]

Władyslaw Broniewski Biesy

Płonę i krzyczę nocą bezsenną,
szybę rozbijam i krwawię się szkłem,
biesy wkoło mnie, biesy nade mną,
biesy kosmate, chytre i złe.

Pędzą ulice ślepe i dzikie,
kołem zielonym pali się mrok,
biesy latarni sinym płomykiem
pełzną, chichocą za mną co krok.

Bodą mnie rogi ostre i złote,
oczy ociekły łzami i krwią,
moją nadzieję, moją tęsknotę
biesy szponami szarpią i rwą.

Biesy gwiazdami grożą na niebie,
biesy na ziemi wloką mnie w grób -
wyrwę się jeszcze, wrócę do ciebie,
siny, bezsilny runę u stóp.

http://stran-nik.livejournal.com/369867.html

Владислав Броневский БЕСЫ (перевод Сергея Шоргина)

Ночью кричу я, окно разбиваю –
кровь из порезов рекой потекла...
Слева и справа меня окружают
хитрые бесы, исчадия зла.

В мраке – сиянье зелёного круга,
улицы мчатся слепою волной,
движутся бесы фонарные цугом,
пламенем синим струятся за мной.

Кровь со слезами мне взор застилают;
бесы хохочут, оскалив клыки,
в спину рога мне с размаху вбивают,
топчут надежду и рвут на куски.

Бесы земные мне роют могилу,
звёздные бесы пророчат беду.
Пусть посинею, потрачу все силы -
вырвусь. И в ноги к тебе упаду.

(из сборника "Дымы над городом")

http://stran-nik.livejournal.com/369867.html

Добавлено через 19 минут
Władyslaw Broniewski Srebrne i Czarne

Nie umiałem się zbudzić, nie mogłem
przemocą wyrwać się ze snu -
i oto rosną we mnie te słowa, jak obłęd,
coraz bardziej gorzkie i bolesne.

Wypowiadam je mową zawiłą,
łamanym na łkanie szeptem,
i bolą mnie te słowa dobywane siłą,
i gorzej mi z nimi niż przedtem.

Coraz więcej szaleństwa i krzyku,
i nie ma dla serca pokarmu -
tylko te słowa gniewną, szarpaną muzyką
huczą we mnie jak dzwony alarmu.

Może dziś, może jutro nad ranem,
nim we śnie zbliżysz się ku mnie,
zatrząsnę twoje imię w wierszu obłąkanym
jak w srebrnej i czarnej trumnie.

http://stran-nik.livejournal.com/379736.html

Владислав Броневский СЕРЕБРЯНОЕ И ЧЁРНОЕ (перевод Сергея Шоргина)

Я терзался, проснуться пытаясь, –
сон хватал и тащил назад,
и, безумьем моим изнутри прорастая,
те слова всё больше болят.

Мой язык и коряв, и туманен -
не шепчу, а плачу во сне, -
и болят те слова, изнутри меня раня,
и от них ещё хуже мне.

И всё больше безумья и крика,
сердце вязнет в тенётах смут,
лишь слова эти льются и гневно, и дико,
и во мне как колокол бьют.

Может, скоро, дремотой охвачен
и не слыша шагов твоих,
словно в гроб серебряно-чёрный, упрячу
я тебя в сумасшедший стих.

(из сборника "Дымы над городом")

http://stran-nik.livejournal.com/379736.html

[Ковальчук Ан]

Это чтобы было более понятно, о чем идет речь
Булат Окуджава и Агнешка Осецка

Ну а теперь само произведение:

Agnieszka Osiecka Pożegnanie z Moskwą

W zimnych chmurach ptaki wiszą
i kołyszą się pod wiatr,
skrzydełkami listy piszą,
które strąca byle grad.

Tak nieczule mnie żegnałeś,
gdy mój pociąg ruszał w step,
nie wzdychałeś, nie wołałeś,
cóż – nie palnę sobie w łeb.

Przemarznięte kryłeś ręce,
oczy tarłeś, rad nierad,
gdy mój pociąg jak w piosence
w młodym śniegu rzeźbił ślad.

Z dwojga młodych i poważnych
tyś mądrzejszy był niż ja.
Co tu gadać, gdy na straży
stoi mróz: -32.

Prawie jak z końskiego pyska
bucha para z naszych słów.
Czy daleka ja, czy bliska?
Czy przyjadę kiedy znów?

Nawet serce półzamarłe,
oszroniały serca dzwon,
ale czemu – w takim razie –
tak mnie gna do twoich stron?

To nie dla nas nad potokiem
rude liście gubi klon,
ale czemu z moich okien
blisko tak do twoich stron?

Senne wozy jadą z targu,
czerwienieje nieba skłon,
a ja wciąż z tą samą skargą,
co mnie gna do twoich stron.

Cóż, że brzęknął ktoś gitarą,
znów szaleje wściekły świat,
a ja wciąż z tą samą wiarą,
co mnie gna do twoich chat.

Nie zaglądasz w moje kąty,
choć dojrzewa w polu plon,
a mnie rok już chyba piąty
tak coś gna do twoich stron.

Takich znam, co piją gorzej,
nie chce wracać się do żon,
a ja pójdę dziś na dworzec,
a mnie gna do twoich stron.

Pożegnany, zagubiony
w nieporządku naszych lat,
powiedz, czemu w twoich stronach
został mojej drogi ślad.

(Z tomiku „Nie narzekajmy na klimat”, Świat Książki 2003, s.200-202).

Агнешка Осецкая Прощание с Москвой (перевод Анатолия Нехая)

ПРОЩАНИЕ С МОСКВОЙ

Тучи снежные нависли,
ветер птиц колышет ряд.
Пишут крылышками письма,
их на землю сбросит град.

Ты прощался так сурово,
поезд – в путь, а следом грусть…
Не вздохнул, не молвил слова.
Что же – я не застрелюсь.

Руки зябкие скрывая,
тер глаза ты, как во сне,
когда поезд, отъезжая,
след чертил по белизне.

Из двоих нас ты — отважней
и мудрее был, чем я.
Что тут скажешь, коль на страже
ровно минус тридцать два.

Лица в облаке скрывая,
пар валил от наших слов.
Далека или близка я,
и увидимся ли вновь?

Даже сердце леденело,
стыл мой колокол, звеня.
Отчего ж в твои пределы
так влечет теперь меня?

Не для нас ведь над потоком
лист роняет рыжий клен.
Отчего ж от моих окон
близко до твоих сторон?

Сонный воз ползет под горку
и алеет небосклон.
Ну, а я с нуждою горькой:
как достичь твоих сторон?

Хоть звучит еще гитара,
мир безумием объят.
А я с той же мыслью старой:
как достичь твоих мне хат?

Ты не ездишь к нашим хатам,
хоть созрел тут урожай,
а я – год, наверно, пятый –
повторяю: приезжай!

Знаю тех, кто пьет немало
и бросает своих жен,
ну, а я – скорей к вокзалу,
чтоб достичь твоих сторон!

Объясни ты мне, пропавший
в беспорядке наших лет,
отчего в сторонке вашей
моей стежки виден след?

Добавлено через 1 час 26 минут
Julian Tuwim Z okruszynami młodości - co robić? Rozrzucić ptakom?

Z okruszynami młodości - co robić? Rozrzucić ptakom?
Można i ptakom rozrzucić, można i w słowa powkładać.
Odfruną, uradowane, żeby po nowe powrócić,
Wrócą - i słowa, i ptaki - nadzieją skrzydlate jednako.

A co im powiesz? Że nie ma! Że nie ma, powiesz biedakom.

Uwierzą? Nie, nie uwierzą. Do późnej, pochmurnej nocy
Będą za oknem czekać, skrzydłami w szyby uderzą
I padną, martwe i wierne. Ptaki i słowa jednako.

https://poema.pl/publikacja/153022-s...dosci-co-robic

Юлиан Тувим С крохами молодости - что делать? Разбросать птицам? (перевод Льва Бондаревского)

С крохами молодости - что делать? Разбросать птицам?
Можно и птицам бросить, можно в слова вложить их.
Отлетят, обрадованные, чтобы назад возвратиться,
Окрылены надеждой, вернутся слова и птицы.

А что им ответишь? Что нету! Что нечем уже делиться.

Поверят? Нет, не поверят. До поздней до тёмной ночи
Будут ждать за окном, о стёкла крылами биться,
И верные, мёртвыми падать. Схожи слова и птицы.

http://samlib.ru/b/bondarewskij_l_w/julian.shtml

[Ковальчук Ан]

Еўдакія Лось КАЛІ ПОМНІЦЬ ПРА СОНЦА...

КАЛІ ПОМНІЦЬ ПРА СОНЦА...

А давай не пасплю, а давай неспакойную думку
І агрызак алоўка прымушу ўсю ноч працаваць!..
Сьціхнуў сад шапаткі, птушкі ў лісьці зялёным паснулі,
Пасхіляліся кветкі, каб ранак у сьне прычакаць...

Я над сонцам ляжу, бо яно пада мной дзесьці зараз,
І пакуль я не сплю, давяраючы сэрца радку,—
Сонца томіцца: ходзіць ды грэе праменьнем і лашчыць
Смуглатварае нашай плянэты другую шчаку.

Як жа спаць тады мне, той маленькай часьцінцы сусьвету,
Для якой гэта думка спакою ніяк не дае,
Калі сонца — такое вялікае, яснае, вечнае —
Ні на міг не заплюшчыць руплівыя вочы свае!

/Еўдакія Лось. Выбраныя творы ў двух тамах. Т. 1. Вершы. Мінск. 1979. С. 47, 55./

Евдокия Лось ЕСЛИ ПОМНИТЬ О СОЛНЦЕ (перевод с белорусского В. Савельева

ЕСЛИ ПОМНИТЬ О СОЛНЦЕ

Птицы поздней порою в зеленой листве прикорнули,
И уснули цветы, и затихли в саду шепотки...
Я сжимаю сильней, примостившись на стареньком стуле,
Карандашный огрызок, а думы мои далеки.

Я над солнцем сейчас, а оно где-то там подо мною.
И покуда я сердцу свою доверяю строку,
Утомляется солнце: не зная ни сна, ни покоя,
Согревает другую
Смуглолицей планеты щеку.

Мне бы прыгнуть в кровать, подоткнуть одеяло под спину.
Только дума меня все сильнее волнует сейчас:
Как спокойно уснуть, если солнце на миг на единый
Не смыкает своих золотых и заботливых глаз!..


Перевел В. Савельев
/Евдокия Лось. Если помнить о солнце. Стихи. Перевод с белорусского. Москва. С. 6, 51./

[Ковальчук Ан]

KONSTANTY ILDEFONS GAŁCZYŃSKI ROZMOWA LIRYCZNA

-Powiedz mi, jak mnie kochasz.
-Powiem.
-Więc?
-Kocham cię w słońcu. I przy blasku świec.
Kocham cię w kapeluszu i w berecie.
W wielkim wietrze na szosie i na koncercie.
W bzach i brzozach, i w malinach, i w klonach.
I gdy śpisz. I gdy pracujesz skupiona.
I gdy jajko roztłukujesz ładnie -
nawet wtedy, gdy ci łyżka spadnie.
W taksówce. I w samochodzie. Bez wyjątku.
I na końcu ulicy. I na początku.
I gdy włosy grzebieniem rozdzielisz.
W niebezpieczeństwie. I na karuzeli.
W morzu. W górach. W kaloszach. I boso.
Dzisiaj. Wczoraj. I jutro. Dniem i nocą.
I wiosną, kiedy jaskółka przylata.
-A latem jak mnie kochasz?
-Jak treść lata.
-A jesienią, gdy chmurki i humorki?
-Nawet wtedy, gdy gubisz parasolki.
-A gdy zima posrebrzy ramy okien?
-Zimą kocham cię jak wesoły ogień.
Blisko przy twoim sercu. Koło niego.
A za oknami śnieg. Wrony na śniegu.

Константы Илдефонс Галчинский Лирический разговор (перевод Сергея Шоргина)

- Как любишь ты меня?
И я ответил:
- Под солнцем я люблю, при лунном свете.
Люблю тебя и в шляпке я, и в шали.
В дороге на ветру - и в людном зале.
Средь тополей, и сосен, и берез.
Во сне. И если занята всерьез.
Когда еду готовишь у плиты
(и даже если нож уронишь ты).
В такси. И вообще - в любой машине.
В начале улицы, в конце и в середине.
Когда расчёской волосы разделишь.
В опасности. В кино. На карусели.
В горах. На море. В туфлях и босою.
Вчера и завтра. Днём, ночной порою.
Весной, когда с небес - потоки света.
- А летом как?
- Люблю, как душу лета.
- Что про любовь осеннюю ты скажешь?
- Люблю - коль зонтик потеряешь даже.
- Зимой, когда покрыты снегом сёла?
- Люблю тебя я, как огонь весёлый.
Я место рядом с твоим сердцем берегу.
Снег за окном. Гляди: вороны на снегу.

http://www.ipiran.ru/~shorgin/galczyn.htm#03

Добавлено через 12 минут
KONSTANTY ILDEFONS GAŁCZYŃSKI ANIŃSKIE NOCE

5. ANIŃSKIE NOCE

Korale twoje przestań nizać,
wiatrowi bardziej jestem rad,
bo jak muzyka Albeniza
przewraca nas na łóżko wiatr.

Księżyc diamentem szyby tnie,
na zachód pędza ptaki,
pająk nad łóżkiem zwiesza się -
szkoda, że nie baldachim.

Upiorny nonsens polskich dni
kończy się nam o zmroku.
Teraz jak wielki saksofon brzmi
noc taka srebrna naokół.

I wielkim, bezkresnym wachlarzen
wachluje nas chłopiec nieduży,
szmaragdy w uszach ma,
on jest Murzyn,
a my nazywamy go Nocą.

Костанты Илдефонс Галчинский Аннинские ночи ( перевод Сергея Шоргина )

5. АНИНСКИЕ НОЧИ

Кораллы свои перестань низать,
лишь ветру я рад сейчас;
он, словно сюита Альбениса,
в постель опрокинет нас.

Под лунным алмазом стекло дрожит,
и птицы несутся вдаль,
паук над постелью у нас висит -
взамен балдахина (жаль...).

Да, день был ненужен и смысла лишен;
но он позади, мой друг.
И вот серебристая, как саксофон,
звучит уже ночь вокруг.

Нас черный малыш с опахалом в руках
овеет со всех сторон;
полно изумрудов в его ушах;
ночь - вот как зовется он.

http://www.ipiran.ru/~shorgin/galczyn.htm#05

Добавлено через 1 час 32 минуты
KONSTANTY ILDEFONS GAŁCZYŃSKI MELODIA

Wskazała na piersi palcem,
swoim palcem, królem w pierścieniu,
i prosiła, żeby wierszem, żeby walcem
umuzycznić ją, rzewnie znieśmiertelnić.

Więc dotknąłem klawiszów palcami
dla tych rzęs, dla tych ust, dla tej ręki;
pod oknami i za oknami
zadźwięczały tony piosenki.

I pół świata stało się moim,
kiedym takty strof doskonalił --
o tych palcach pachnących powojem,
o wieczornych rzęsach Natalii.

Костанты Илдефонс Галчинский МЕЛОДИЯ (перевод Сергея Шоргина)

МЕЛОДИЯ

Указала на грудь себе пальцем,
что кольцом, как короной, увенчан.
Дать бессмертье просила ей - вальсом
иль стихами, звучащими вечно.

И до клавиш дотронулись руки,
чтоб воспеть и уста, и ресницы;
упорхнули мелодии звуки
за окно, словно певчие птицы.

Записав эти звуки стихами,
стал я словно властителем света.
Её руки так пахли цветами,
и звучала мелодия эта...

http://www.ipiran.ru/~shorgin/galczyn.htm#07

Добавлено через 2 часа 0 минут


KONSTANTY ILDEFONS GAŁCZYŃSKI EPISTOŁA DO ZAKOCHANYCH

Do was dziś należy cały świat,
na trzy księżyce klnę się, moi drodzy -
o, świerszcz na moście kwili, a ten wiatr
oddech wasz z oddechem łączy nocy.

Tyle gwiazd zaczęło swe spadanie!
Jak mały bąk zza węgla sierpień patrzy.
Rzućcie kwiat, choćby naimniejszy, dla niej.
Rzućcie kwiat, ta noc dziś dla was tańczy.

Костанты Илдефонс Галчинский ПОСЛАНИЕ ВЛЮБЛЕННЫМ (перевод Сергея Шоргина)

Вы сегодня - главные на свете,
в этом я трёх лун клянусь сияньем.
Вам поют кузнечики, а ветер
слил ваш вздох с полуночи дыханьем.

В небе звездопада танец ярок -
это август ради вас колдует.
Ну так бросьте же цветок в подарок
этой ночи, что для вас танцует.

http://www.ipiran.ru/~shorgin/galczyn.htm#11

[Ковальчук Ан]

KONSTANTY ILDEFONS GAŁCZYŃSKI ROMANS

ROMANS

Księżyc w niebie jak bałałajka,
ech! za wstążkę by go tak ściągnąć
i na serduszko -

byłaby piosenka bardzo nieziemska
o zakochanych aż do szaleństwa,
nieludzko.

Jeszcze by można rzekę w oddali
i cień od dłoni, i woń konwalii
dziką;

ławkę przy murze, a mur przy sadzie
i taką drogę, która prowadzi
do nikąd.

Костанты Илдефонс Галчинский Романс (перевод Сергея Шоргина)

РОМАНС

Месяц - точь в точь балалайка над нами...
Ах! Вот его бы коснуться руками!
Было бы чудно -

вышла б небесная песня, наверно,
песня о людях, влюбленных безмерно
и безрассудно.

Будут в ней дальняя речка, закаты,
тень от ладони, цветов ароматы,
в небе звезда,

сад, и стена, и скамья под стеною,
ну, и дорога, что манит с собою -
и в никуда.

http://www.ipiran.ru/~shorgin/galczyn.htm#16