Переводы иностранных стихов.

[Ковальчук Ан]

Паша Броский Зрозумiй мене та пробач

Зрозумій мене та пробач,
обійми та притисни сильніш,
небо стане в рази синіш,
не на стіки я вже й пропащ...

візерунки на вікнах ларьків,
безліч крапок в кінці рядків,
твій характер мій мозок виїв,
сніжна лють охопила Київ...

світ жорстокий бува часОм,
і життя пливе наче сон,
і тікаєм за обрій ми,
обійми мене... обійми...

мов потрощені тисячі крейд,
на Майдан налетіли сніги,
як завжди винуватий Фрейд,
і мені то не до снагИ...

я тікаю у кави пітьму,
я не можу без тебе, ти ж бач,
осідаю на дно, а тому,
Зрозумій мене та пробач...

Паша Броский Пойми меня и прости. Перевела Мила Доброван

Ты пойми и прости меня,
обними и прижми сильней,
небо станет в разы синей,
не такой и пропащий я.

Мир бывает жесток порой,
жизнь течёт, как кошмарный сон,
и бежим мы за горизонт,
обними же, побудь со мной.

Киев вновь захватил мороз,
пишет гжель на стекле ларьков...
Многоточья в строках стихов...
Твой характер мне выел мозг.

А Майдан погребён в снегах,
и в ночи одинок мой след,
как обычно, виновен Фрейд
в том, что вижу тебя во снах.

Без тебя не могу... Гляди,
в чашке кофе осадком стал
и тебя умолять устал:
ты пойми меня и прости.

[Ковальчук Ан]

Лара Ковальчук Як Вас забути?

Додолу тихо злітає листя,
Попід ногами танцює вальс.
Навіщо знову Ви тут з'явились?
Я тільки вчора забула Вас!

Без Вас так важко, та з Вами гірше.
Безсилі ночі... Солодкий гріх -
Замало місця в чужому ліжку -
Кохання наше як перший сніг.

Жадає тіло палких обіймів,
Летять із неба дощем зірки...
Три слова тихо: "Я завтра їду" -
Навіщо ж душу так рвете Ви?

Квиток на потяг... Туманний ранок...
Слід поцілунку... Назад - ніяк!
Пожовкле листя летить на ґанок.
Як Вас забути? Забути як?

Лара Ковальчук Как позабыть Вас? (перевод Милы Доброван)

На землю тихо ложатся листья
и под ногами танцуют вальс.
Зачем Вы снова здесь появились?
Я только-только забыла Вас.

Без Вас так трудно, а Вы - проклятье.
Бессильны ночи и сладок грех.
Так мало места в чужой кровати,
и наши чувства, как первый снег.

А тело жарких объятий жаждет,
и в небе звездный горит салют.
Зачем же снова "я уезжаю..."
мне душу с сердцем на части рвут?

Билет на поезд. Рассвет в тумане.
След поцелуя... Не возвратить!
Танцует танго лист под ногами.
Как позабыть Вас? Как позабыть?

[mea culpa]

"Как позабыть Вас?"
Стих хорошо ложится под музыку, неплохой бы получился романс.

[Ковальчук Ан]

ЛІНА КОСТЕНКО. КРИЛА.

А й правда, крилатим грунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має! А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надіі,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

Лина Костенко. Крылья. Перевод с украинского Светлана Лескова

И вправду, крылатым грунта не надо.
Нету земли, то небо отрада.
Нету и поля, то будет воля.
Нету пары, и тучи отарой.
В этом для птиц, верно, правда от века.
А как человеку? Что человеку?
Живёт на земле. Летать не умеет.
А крылья имеет. А крылья имеет!
И крылья те, не из пуха-перьев.
Из правды и чести они, из доверья.
Кого-то верность в любви окрыляет.
Кто-то в вечном порыве взлетает.
Кто-то своей окрылён работой.
Другому крылья - щедрость, забота.
Кому-то - из песен даны, иль надежды.
Кому - из поэзий, мечты безбрежной.
Как будто летать человек не умеет...
А крылья имеет. Крылья имеет!

Добавлено через 9 минут
ЛІНА КОСТЕНКО. Пелюстки старовинного романсу.

Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.

Лина Костенко. Романс. Перевод с украинского Светлана Лескова

ЛЕПЕСТКИ СТАРИННОГО РОМАНСА.

Тот клавесин так трепетно рыдал
над чьей-то грустью. Свечи слабо тлели.
И пел старик-певец, как пеликан,
сквозь горло, музыки процеживая трели.

Артист был стар и плакал не о нас -
как из другой акустики, те тоны.
Терял грустя под люстрами романс
прекрасных слов увядшие бутоны.

На головы, где словно соловьи,
свивают гнезда ежедневно будни,
упал романс о той его любви,
что незабвенной называют люди.

Он возносил вокал тот, как бокал,
и на манишке бабочка дрожала.
Красавица, наперекор векам,
по лунному лучу к нему бежала.

А после - музыка истаяла. Антракт.
Мужчины прозой вновь заговорили.
Молчали женщины и было все не так.
Им не хотелось ни конфет, ни пива.

Старик тот пел без грима и гримас,
старинным слогом, горячо и страстно.
О, спойте, спойте девушке романс!
Устали женщины быть не прекрасными.

[Ковальчук Ан]

Ліна Костенко Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану...

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Лина Костенко. Умирают мастера (Перевод Анны Дудки)

Мастера умирают, оставляя нам память, как рану,
В барельефах печали полёт их навечно отлит.
Подмастерья пока не стали ещё мастерами,
А работа не ждёт, себя делать велит.
И приходят пройдохи, ни к чему им великие грёзы,
Потирая ладошки, берутся за всё,
Пока гений стоит, вытирая безмолвные слёзы,
Суетливо отары бездарность пасёт.
Очень странный пейзаж: косяками проходят таланты,
Пригибает Седьмые к себе небеса суета.
С мастерами нам легче. Они - как Атланты
На плечах держат небо. И есть потому высота.

Добавлено через 6 минут
С Есенин Чи жива ще ти, моя старенька? (перевод на укр Олехо)

Чи жива ще ти, моя старенька?
Я живий і шлю тобі привіт.
Хай життя несе тобі, рідненька,
ще багато негасимих літ.

Знаю я – ховаючи тривогу,
ти жалкуєш за мої літа
і ще часто ходиш на дорогу,
кинувши на плечі кожуха.

Бачиш ти у темряві вечірній,
ні, не сон, а марево скоріш,
наче хтось мені у п'яній бійці
застромив під серце фінський ніж.

Я прошу, рідненька, зупинися,
не пускай печаль в свої роки.
Не такий пропащий я п'яниця
щоб, тебе забувши, відійти.

Я ж такий, як і раніше, ніжний
й кожний день втішаюся у тім,
що колись, у час свій не утішний,
повернуся в наш старенький дім.

Повернуся, як розкине віти
наш весняний білосніжний сад,
тільки ранком у духмяні квіти
не буди, як вісім літ назад.

Не буди того, що не збулося,
не тривож, що з часом утекло,
надто рано серцю довелося
скуштувати втрат гірких вино.

І молитви не навчай, не треба.
У минуле вороття нема.
Ти для мене і священне небо
і єдина твердь моя земна.

То ж покинь свою пусту тривогу,
біль душі сльозами не кажи.
Не ходи так часто на дорогу,
не сумуй за мною, не тужи.

Добавлено через 10 минут
С. Есенин Не жалкую, не молю, не плачу. (перевод на укр Олеко)

Не жалкую, не молю, не плачу.
Все мине, мов з білих яблунь дим.
Золоте натхнення я розтрачу
і не буду більше молодим.

Серце вже не буде палко битись,
не відчую втрачене остріш,
краєм рідним, де берізок ситець,
не піду тинятись босоніж.

Дух гонимий, з кожним роком рідше
ти тривожиш вирій почуттів.
О моя забута юна свіжість,
буйство дум і розмаїття слів.

Я тепер скупіший у бажаннях.
Чи життя наснилося мені?
Наче я весною на світанні
на рожевім промайнув коні.

Ми усі у цьому світі смертні.
Тихо опадає з кленів мідь...
Будь же ти навік благословенно,
що прийшло розквітнути і cтліть.

[mea culpa]

Перевод песни

Подлинный текст на украинском языке.

Маричка

Вьеться наче змійка неспокийна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір,
А на тому боці, там живе Марічка
В хаті, що сховалась у зелений бір.

Як з кімнати вийде, на порозі стане,
Аж блищить красою широчінь ріки,
А як усміхнеться, ще й з підлоба гляне, -
«Хоч скачи у воду!» - кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, чом я, одинокий,
Берегом так пізно мовчазний іду,
Там на тому боці загубив я спокій,
А туди дороги я не находжу.

Та нехай сміеться неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду,
Чуешь чи не чуешь, чарівна Марічко?
Я до твого серця кладку прокладу.
Стихи Михайло Ткача,
Музыка Степана Сабадаша

Перевод (С.Фатулев)

Вьётся словно змейка, будто по привычке,
Речка, протекая у подножья гор,
А напротив берег, там живёт Маричка
В домике уютном, где зеленый бор.

Если на порог свой выйдет утром ранним, -
Засверкает речка дивной красотой,
Если ж усмехнется, поведёт глазами –
Не спастись ребятам даже под водой.

Не волнуйте душу мне простым вопросом,
Почему так поздно вдоль реки брожу,
Ведь на том, на дальнем, береге за плёсом
Потерял покой свой и не нахожу.

Пусть смеётся речка словно истеричка,
Средь дорог к любимой отыщу одну, -
Слышишь иль не слышишь, милая Маричка,
Проложу мостки я к сердцу твоему!

[Ковальчук Ан]

Ліна Костенко І знову пролог

Маю день, маю мить,
маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами
сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.

Ми з тобою такі безборонні одне перед одним.
Ця любов не схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю. Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.

А тепер... Що тепер? Моє серце навіки стерпне.
На пожежаї печалі я пам'ять свою обпалю.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю!

Лина Костенко. И вновь пролог (перевод Анны Дудки

Помню день, помню миг,
а теперь вот и вечность в придачу.
Было счастье любви, променяла его на беду.
Голубыми дождями
сто раз над тобою заплачу.
Гиацинтовым солнцем сто раз над тобою взойду.

Мы такие с тобой беззащитные друг перед другом.
И любовь не похожа
на таинство первых причастий.
Утро длило нам ночь. Ночь казалась чудесным кануном.
Каждый день как предчувствие страстное счастья.

А теперь... Что теперь? Мое сердце навеки застыло.
На пожаре печали я память свою опалю.
Если б знал ты, как сладко, нестерпимо,
и как вначале тебя я люблю!

Добавлено через 38 минут
Васи́ль Симоне́нко Берези, в снiгу занiмiлi...

Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
— Про сонце мріємо ми...

Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились, друзі?
— Про сонце наші думки...

Вітри із морозяним шпаром,
Куди вас несуть чорти,
Чого галасуєте даром?
— Хочемо сонце знайти...

Очі, наповнені горем,
Очі сумні мої,
Чому ви блукаєте зором?
— Хочем побачить її...

Серце, недавно кволе,
Муко моя мала,
Чому щемиш, як ніколи?
— Хочу її тепла...

Розуме мій байдужий,
Вируч мене хоч ти —
Над чим ти думаєш, друже?
— Хочу надію знайти...

Василь Симоненко Березы в снегу онемелые (перевод Михаила Химченко)

Березы, в снегу онемелые,
Иней – слезой на ветвях.
О чем мечтаете, белые?
- Мечтаем о солнечных днях…

Дубы в ледяной кольчуге.
Изморозь – шелком седым…
О чем призадумались, други?
- Солнца дождаться хотим…

Ветра ледяные, студёные,
Куда вам лежат пути?
Что воете, как оглашённые?
- Солнце хотим найти…

Глаза наполнены горем.
Грустно глазам моим.
Что ж вы блуждаете взором?
- Её увидеть хотим…

Сердце, любовью больное,
Мукой тебя свело.
Зачем томишь этой болью?
- Нужно её тепло…

Разум, измученный думой,
Мне помоги хоть ты.
О чем ты думаешь, друг мой?
- Хочу надежду найти…

Добавлено через 48 минут
Васи́ль Симоне́нко Я тобі галантно не вклонюся

Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи не ціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.

Василь Симоненко Не склонюсь галантно пред тобою (перевод Михаила Химченко)

Не склонюсь галантно пред тобою,
Комплимент отвесить не рискну.
Просто посмотрю в лицо родное,
И в глазах твоих я утону.

И когда прозрачной темнотою
Снова спеленает землю ночь,
Мысленно иду я за тобою,
И ничто не может мне помочь.

Белые таинственные крылья
Навевают тени-миражи.
И стоишь ты, хрупкая и милая,
Что мечтою стала на всю жизнь.

И пылают спелою черешней,
Мной повелевая в сотый раз,
Губы нецелованные грешные,
Бездна голубая твоих глаз.

[Ковальчук Ан]

Васи́ль Симоне́нко Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Василь Симоненко Ты знаешь, что ты - человек? (перевод Михаила Химченко)

Ты - человек. Это - истина.
Знаешь об этом иль нет?
Улыбка твоя – единственная.
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.

Больше тебя не будет.
Завтра на этой земле
Другие будут жить люди,
Любить снова будут люди –
В радости, в свете, во мгле.

От мира тебе в награду -
Лес, море, ковыль в степи…
И жить торопиться надо,
Любить торопиться надо -
Смотри не проспи!

Ведь ты человек. Это - истина.
И - хочешь того или нет -
Улыбка твоя – единственная.
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.

[Ковальчук Ан]

Ліна Костенко МАЙЖЕ ПЕРЕКЛАД З ПРОВАНСАЛЬСКОЇ

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од,
я друзям не підморгую в трактирі —
мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю!

Лина Костенко. Почти перевод с провансальского (перевод Михаила Химченко)

Я рыцарь и поэт, и внешне не ханыга,
И не служу чужому королю.
Я в отблеске меча читаю жизни книгу,
И даму сердца издали люблю.

И хоть друзья со мною откровенны,
Но знаю я, как дорога любовь,
И не хвалюсь приятелям в таверне,
Как лихо я забрался к ней в альков.

А наш король, а мы его вассалы…
Да черт возьми, и я его вассал!
Ему уже все оды написали,
Лишь я ему строки не написал!

И хоть я с королем живу не в мире,
Поскольку я не сочинитель од,
Друзьям я не подмигивал в трактире –
Каков у нас король, мол, идиот!

Купить меня? Продать? Свой пыл не тратьте:
Моя душа не ходит на базар.
Чужды мне клятвы – я же не предатель,
И это в битвах кровью доказал!

И хоть открыты мне все части света -
Я здесь живу и этот край люблю.
И не боюсь доноса и навета -
Все говорю в глаза я королю!

Добавлено через 4 минуты
Ліна Костенко. Ображений Торквемада.

Я інквізитор. Ну, і що із того?
Чи то такі вже злочини страшні?
Я не хвалюся. Віку золотого,
звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона.
Палив багаття вищі голови.
Я їх убив, ну, може, півмільйона…
Ану згадайте — скільки вбили ви?

Лина Костенко Обиженный Торквемада (перевод Михаила Химченко)

Я инквизитор. Пастырь человеков.
Что, это преступление сейчас?
Я не бахвалюсь. Золотого Века
Вполне понятно, не было при нас.
Ну, истязал. Но в честь святых обетов!
Ну, жег костры - повыше головы.
Я их убил полмиллиона где-то…
А вспомним - сколько их убили вы?

[Ковальчук Ан]

The Love Song of Har Dyal Rudyard Kipling

Alone upon the housetops to the North
I turn and watch the lightnings in the sky--
The glamour of thy footsteps in the North.
Come back to me, Beloved, or I die.

Below my feet the still bazar is laid--
Far, far below the weary camels lie--
The camels and the captives of thy raid.
Come back to me, Beloved, or I die!

My father's wife is old and harsh with years,
And drudge of all my father's house am I--
My bread is sorrow and my drink is tears.
Come back to me, Beloved, or I die!

Редьярд Киплинг. Вернись, любимый The Love Song (перевод Вячеслава Чистякова)

На север одиноко с крыш смотрю,
На всполохи, - твоих походов след, -
На север взор мой, на твою зарю.
Вернись, любимый, - мне покоя нет.

Затих базар внизу у ног моих,
Лежат вдали дары твоих побед:
Верблюды, скарб и пленники твои.
Вернись, любимый, - мне покоя нет.

Жена отца стара, с годами зла,
Заботы все лежат теперь на мне,
Мне пища – грусть, питье мое - слеза.
Вернись, любимый, - мне покоя нет.

[Ковальчук Ан]

Анджей Валигурский - А Росоловский не приходит (перевод мой)

(перевод с польского. Русским языком не передать тех окончаний, которые есть в польском, но я попробовал)


За дверью ветер ностальгичный
Понурую тоску наводит
А Росоловский педантичный
Хотел придти и не приходит

Он как корабль океаничный
В красивые порты заходит
И как ночной романс лиричный
И как колядка "Бог ся родит"

Такой он умный, симпатичный
Играет, спит, читает, пукнет
О, Росоловский, экзотичный
Мой свет, который не потухнет

Уже и месяц лунатичный
Над спальней тихо, тихо всходит
А Росоловский гигантичный
И поднебесный, не приходит

Ударом апокалиптичным
Та мысль, что Он в Зеленой Гуре
Ванильный и ароматичный
дух Гуры вреден для фигуры

Союз наш с ним морганатичный
Наверно боком там выходит
О Росоловский сатаничный
О горе, горе, не приходит

И счастья блеск илюзоричный
Бег времени легко разносит
Так ждет порог наш историчный
Галоши, что никто не носит

Он словно, котик механичный
Игрушкой, детством к вам заходит
О Росоловский ты практичный
Забудь про время, пусть уходит

Но что-такое,
в дверь звонок...
Откроем,
Как судьба изводит!
Какой-то пошутил щенок
А Росоловский - не приходит.

Andrzej Waligórski A Rosołowski nie przychodzi

Za oknem wicher nostalgiczny
Ponuro szumi i zawodzi,
A Rosołowski frenetyczny
Miał dzisiaj przyjść, i nie przychodzi.

Jak statek on oceaniczny,
Który do różnych portów wchodzi,
I jak wodewil on muzyczny
I jak kolęda "Bóg się rodzi".

Taki jest mądry, taki śliczny
Czy śpi, czy grzmi, czy gździ, czy chodzi,
O, Rosołowski egzotyczny
O, ratunkowa moja łodzi!

Oto już księżyc lunatyczny
Nad garsonierą pustą wschodzi,
A Rosołowski gigantyczny
I niebotyczny nie przychodzi.

O, bólu apokaliptyczny!
Czy on przypadkiem nie u Lodzi,
Bachiczny i aromatyczny,
Plugawy żywot Lodzi słodzi?

Stosunek nasz morganatyczny
Może już bokiem mu wychodzi?
O, Rosołowski sataniczny,
O, klęsko gorsza od powodzi!

Czyż szczęścia blask iluzoryczny
Tak lekko się rozwiewać godzi?
Tu wikt cię czeka kaloryczny.
Bamboszki, w których nikt nie chodzi,

Jak również kotek mechaniczny -
Zabawka, która cię odmłodzi...
O, Rosołowski, tyś praktyczny,
Więc wstąp na chwilę, co ci szkodzi...?

Ha! Obrzęknął dzwonek elektryczny...!
Otwórzmy...

...ot, jak los nas zwodzi:

To tylko kurcszlus sporadyczny,
A Rosołowski nie przychodzi...

[Ковальчук Ан]

Анджей Валигурский - Союзники (перевод мой)

Да, это крепость Бреслау
Искренне, что есть силы
Я призываю на всех частотах
Союзные штаб-квартиры
Армии двух вождей
Напичканы разным оружием
Польша еще стоит
Но с Востока окрУжена
Каждый день с утра ждем
В полдень и до захода
Помощи обещанной
Тридцать девятого года
Поднимают мощные крики
От которых противник глохнет
Важные популисты
Пока горло не сохнет
Кто-то тянет нам руку
Кто-то снимает кино
Когда же выйдут из укреплений
Линии Мажино?
Нам говорят - "Молодцы"
Вроде того, что "Мы с вами!"
А мы на ваши потуги
Отвечаем делами.
На устах у каждого Честь,
Верность, или иное клише
А в наши каналы тем часом
Вплывает "Шлезвиг-Гольштейн"
И флот где-то сзади остался
И вахмистр бьет тревогу
Сражается Гданька почта
Но их остается немного
И держится Вестерплатте
Хотя на лицах злорадство
Пан Бух бывал здесь летом
И заливал про братство.
Но всё согласно традиции:
Трещат пустые заветы
И вновь погибают для фикции
Наши солдаты за это.
А когда сгинет Польша
и упадут ее флаги
Чьи солдаты в Париже
Будут давать присяги?
И чьи на небо Британии
Налетят самолеты зловеще,
Ну что, веселитесь, родные,
А мы тут боремся, ещЕ*.

ещЕ (JESZCZE) - По-польски означает еще.

Andrzej Waligórski ALIANTOM

Halo, tu Festung Breslau!
Usilnie i desperacko
Wzywam na wszystkich zakresach
Główną Kwaterę Aliancką.
Wodzowie znakomici,
Spece od różnych broni,
Od wschodu jesteście kryci,
Polska się jeszcze broni.
Czekamy tu co dzień rano,
W południe i o zmroku
Na pomoc obiecaną
W trzydziestym dziewiątym roku.
Wznosimy bojowe okrzyki,
Od których przeciwnik cierpnie,
Nasze są Październiki,
Grudnie, a zwłaszcza Sierpnie,
Lecz trochę już mdleją nam dłonie
A trochę już mamy kota..
Kiedy wyjdziecie na koniec
Zza Linii Maginota?
Mówcie nam, żeśmy zuchy,
Że jakby co, to wy z nami,
A my na wasze podpuchy
Odpowiadamy czynami.
Na ustach wciąż mamy Honor,
Wierność, lub inny banał,
A Schleswick-Holstein z Aurorą
Wpływają tymczasem na kanał
I tabor gdzieś z tyłu pozostał
I wachmistrz na alarm trąbi
I bije się Gdańska Poczta
W łopocie strajkowych chorągwi
I trzyma się Westerplatte,
Chociaż obrońcy złorzeczą .
Bo pan Buch, bawiąc tu latem
Obiecał im przybyć z odsieczą.
Cóż, dzieje się zadość tradycji,
Znów trzeszczą kłamliwe przymierza.
I znów się bijemy dla fikcji
Do ostatniego żołnierza.
A kiedy już padnie Polska
I jej zdradzone sztandary,
Któż zgadnie, jakie to wojska
Przedefilują przez Paryż
I czyje na niebie Brytanii
Zawarczą eskadry złowieszcze?
Na razie się bawcie, kochani.
My tu walczymy.
JESZCZE.

[Ковальчук Ан]

Василь Кузан Намерзло (перевод мой)

Приелось, набухло, намерзло
Намокло от нитки до нитки
Уже не поймешь где начало
И поздно менять пожитки

За душами только печали
Туманно пропитаны ночью
И цели, не те, что искали
И знаки, не те, по обочине

Ломаются пальцы как пяльцы
Мечтания блекнут как в раме
Они остаются - скитальцы
И снова хочется к маме

Упасть к ней лицом в ладони
И плакать, плакать запойно
Пока не сомкнуться меха гармони
Пока не станет спокойно

Пока не осилишь в жизни
Жестокость, страхи, тревогу
Пока не привыкнешь к мысли
Что поздно менять дорогу.

Василий Кузан Намерзло

Набридло, набрякло, намерзло,
Намокло від рогу до рогу.
Вже пізно шукати початок
І страшно міняти дорогу.
За душами сутінки, смутки,
Тумани, просякнуті ніччю...
Не так відбуваються кроки,
І знаки не ті по узбіччю.
Ламаються пальці, мов п’яльця,
І рушаться мрії, мов храми,
І хрестиком вишита доля,
І хочеться знову до мами.
Упасти обличчям в долоні
І плакати, плакати вільно,
Аж поки не зробиться легко,
Аж поки не стане спокійно.
Аж поки навчишся сприймати
Жорстокість, буденність, тривогу,
Аж поки не звикнеш до думки,
Що пізно міняти дорогу.

[Ковальчук Ан]

Василь Кузан Она (перевод мой)

Она приходит тихо, как печаль
Садится возле ног на покрывало
Снимает снов фантазию-вуаль
И от нее вокруг похолодало

Она коснется пальцами желаний
И выпьет из души твоей все соки
Устало, без сомнений и страданий
Погаснет свет, просветленно-высокий

И страх затрепещит в твоих очах
Дыхание остановится... Прощай
Она такая, словно пауза в словах
А ты решил - она пришла на чай.

Вся черная, она всегда за нами
За нашими маршрутами, везде
Бредет полями, переправами, лесами
Она внутри сидит, и вроде бы нигде
Ей не бывает хорошо так. И она
У каждого из нас совсем одна.

Василь Кузан Вона

Вона приходить тихо, як печаль.
Сідає біля ніг на сонне ліжко,
Знімає снів фантазію-вуаль,
Аж холодом огорне тіло трішки.
Вона торкнеться пальцями бажань
І розлетяться ті у різні боки.
І втомлено, без криків і страждань
Погасне світ просвітлено-високий.
І переляк затріпотить в очах,
І дихання зупиниться... Прощай.
Вона така, як пауза в словах.
А ти гадав – вона прийде на чай.
У чорному, вона завжди за нами:
Слідкує за маршрутами, бреде
Полями, переправами, стежками…
Вона живе всередині. Ніде
Їй не буває добре так. Вона
У кожного із нас таки одна.

[Ковальчук Ан]

Василь Кузан Нарву я лета (перевод мой)

Нарву я лето полведра
Червоного, как кровь из вишни
И птицы кончиком крыла
Мелодию любви напишут
И в электрических струнах
Тела сплетаются в аккорды
Увижу миг, когда в мечтах
Воспламенится июль гордый
А август - нет. Когда Илья
Уже стучится в двери осень
Насыпать в пригоршни тепла
А в сердце дней, что поле косят
Все это где-то запасти
Впитавши в пальцы, руки, лица
Поверь, на будущем пути
Подобного не повторится.

Василь Кузан Нарвати лiта

Нарвати літа піввідра
Червоного, мов кров із вишні.
Дивитися, як ластівки
Мелодію кохання пишуть
На струнах електродротів,
Тіла складаючи в акорди.
Відчути мить, коли в думки
Тихенько входить липень гордий,
А серпень - ні! Бо на Іллі
Вже стукає у двері осінь...

Набрати в пригорщі тепла,
А в серце - днів, що поле косять...

І все це якось зберегти,
Ввібравши в пальці, очі, груди...
Бо там, у іншому житті,
Такого, певно, вже не буде.